Читати книгу - " Чи це любов?, Sava"

— Я давно не відчував такої тиші, — відповів він, ніжно погладжуючи її волосся. — Все так змінилося... Але сьогодні я тут, і все таке... справжнє. Не хочеться навіть думати про те, що було, тільки тут і зараз.

Аліна знову посміхнулася, і її очі наповнилися світлом, яке їй було не знайоме раніше. Вони не просто стояли разом. Вони мали цілу всесвітню присутність одне для одного.

Вийшовши на двір, вони відчули, як тепло сонця охоплює їх. Крок за кроком вони йшли, тримаючись за руки, відчуваючи себе цілком живими. Не було ні планів на майбутнє, ні страхів перед ним. Був лише цей момент, і він був ідеальним.

Сергій запропонував:

— Як щодо прогулянки в лісі? Потрібно трохи відпочити, подихати чистим повітрям.

Аліна згадала всі ті моменти, коли їй не вистачало цього простого щастя — коли вони разом гуляли, сміялися, відчували, що цей світ належить лише їм. Тепер, кожен крок був сповнений новим змістом, і для неї це було найважливішим.

— Чудова ідея, — сказала вона, і вони вирушили в ліс.

Ліс зустрів їх тихим шелестом листя та ароматом хвойних дерев. Вони йшли серед дерев, вдихаючи чисте повітря, і кожен крок здавався відпочинком для їхніх душ. Вони не поспішали, бо для них не було важливо, куди йти. Важливо було бути разом, тримати один одного за руку і дозволяти часу просто плисти.

Аліна зупинилася, обернувшись до Сергія, і з посмішкою сказала:

— Знаєш, я ніколи не думала, що зможу так цінувати такі моменти... Раніше я була завжди в поспіху, завжди намагалась досягти чогось. А тепер… я просто хочу бути тут з тобою.

Сергій дивився на неї, відчуваючи, як щастя заливає його серце. Він торкнувся її щоки, ніжно, як ніби це було найцінніше, що в нього є.

— І я так само. Всі ці моменти безтурботності, без зайвих слів… Вони важливіші за будь-яку перемогу. Тому що ти є. І я є. І більше нічого не потрібно.

Аліна підняла голову, і їхні погляди знову зустрілися, тепер не через усі ті страхи та переживання, а просто через просту, але таку велику правду — що в цей момент, вони справжні, і їхній зв'язок не потребує слів.

Вони сиділи на траві, і кілька хвилин просто мовчали, дозволяючи тихому світу навколо їхнього простору бути їхнім єдиним фоном.

— Знаєш, я завжди хотіла такий день, — сказала Аліна через кілька хвилин мовчання. — День, коли ми просто можемо бути тут, без усього цього… шуму.

— Я теж, — відповів Сергій, і його голос був тихий, але в ньому звучала справжня радість. — Сьогодні ми разом, і це саме те, що важливо.

Того дня вони йшли разом, не кваплячись, відчуваючи, як кожен крок наближає їх до того, щоб бути справжніми один для одного, без зайвих думок про минуле або про майбутнє. Все було простим, природним, і таким щасливим. Той день був лише їхнім. І, можливо, для них це було найважливіше — мати один одного в моменті, коли всі турботи залишалися позаду.