Читати книгу - "Велика маленька брехня"

class="p1">— Звісно, вона виграла, — усміхнулася Селеста.

— Звісно, я виграла, — підтвердила Маделін. — Я отримала спеціальну знижку на квитки для групи, і всі діти пішли до театру, а батьки в антракті отримали по келиху шампанського за півціни, і всі гарно провели час.

— О, до слова, — вигукнула Селеста. — Мало не забула віддати тобі шампанське! Невже я… — а, ось воно. — Вона перекладала щось у своїй великій плетеній із соломки сумці і нарешті видобула з неї пляшку шампанського «Bollinger». — Не можу ж я дарувати тобі келихи без шампанського.

— А давайте відкоркуємо! — Маделін підняла пляшку із раптовим натхненням.

— Ні-ні, ти що божевільна? — занепокоїлася Селеста. — Ще рано пити. І за дві години ми маємо забрати дітей зі школи. Та й воно не холодне.

— Сніданок із шампанським! — проголосила Маделін. — Головне правильно назвати. Ми вип’ємо шампанського і апельсинового соку. По пів келиха. За дві години. Джейн, ти з нами?

— Хіба лише ковточок, — сказала Джейн. — Я швидко п’янію.

— Не дивно, ти ж важиш кілограмів із десять, — усміхнулася Маделін. — Ми з тобою поладнаємо, я люблю людей, котрі швидко п’яніють — мені більше лишається.

— Маделін, залиш шампанське для іншої нагоди, — сказала Селеста.

— Але ж сьогодні Свято Маделін, — засмутилася вона. — А я поранена.

Селеста закотила очі:

— Давай келих.

* * *

Тея: Коли Джейн приїхала забирати Зіггі з орієнтаційної зустрічі, вона була п’яненька. Це вже багато про що свідчить, хіба ні? Молода самотня мама п’є з самісінького ранку. А ще ця жуйка. Не надто гарне перше враження. Ось, що я хочу сказати.

Бонні: На Бога, ніхто п’яним не був! Був сніданок із шампанським на честь дня народження Маделін. Дівчата просто були веселенькі. Принаймні я так чула. Насправді, ми не змогли приїхати на орієнтаційну зустріч, бо були у Сімейній Обителі у Байрон Бей. Дивовижний духовний досвід. Хочете дам адресу сайту?

Харпер: З першого ж дня було очевидно, що Маделін, Селеста і Джейн — ще та трійця! Вони приїхали, обнімаючи одна одну за талію, немов дванадцятилітні дівчатка. Нас із Ренатою на їхнє маленьке свято не запросили, хоч ми знайомі з Маделін ще з тих часів, коли наші діти разом ходили до садочка. Але, як я сказала того вечора Ренаті, коли ми насолоджувалися надзвичайним дегустаційним меню у «Ремі» (між іншим, це було ще до того, як увесь Сідней довідався про це місце), мені було геть байдуже.

Саманта: Я працювала. Стью повів Лілі на орієнтаційну зустріч. Він розповідав, що деякі мами влаштували собі сніданок із шампанським. Я тоді сказала: «Дуже добре. І як їх звати? Схоже, що це наші люди».

Джонатан: Я все пропустив. Ми із Стью говорили про крикет.

Меліса: Ви цього від мене не чули, але ж очевидно, що Маделін Мак-Кензі того ранку так напилася, що підвернула ногу.

Грейм: А мені здається, ви йдете хибним слідом. Не розумію, як нещасний сніданок із шампанським міг призвести до вбивства та усього того безладу, а ви?

* * *

Шампанське ніколи не буває зайвим. Таким було кредо Маделін. Та згодом вона засумнівалася, чи не припустилися вони тоді помилки. Не тому, що були п’яні. Не були. А тому, що коли вони втрьох прийшли до школи, сміючись (Маделін вирішила, що не хоче сидіти в автомобілі і пропустити, як виходить Хлоя, тому пострибала, тримаючись за руки дівчат), усі інші батьки безпомилково відчули запах вечірки.

А люди дуже не люблять пропускати вечірок.

Розділ шостий

Джейн не була п’яна, коли повернулася до школи забрати Зіггі. Вона випила лише три ковтки того шампанського.

Але почувалася піднесено. І піднесення це народилося із звуку, з яким відкривається пляшка шампанського, із відчуття, що ти порушуєш правила, із раптовості всіх тих ранкових подій, із того, як відбивалися сонячні промені від високих тонких келихів, а бариста, котрий більше скидався на серфера, приніс їм три маленькі капкейки зі свічками, із запаху океану, із відчуття, що вона, можливо, подружиться з цими жінками, які так відрізняються від решти її друзів: старші, багатші, більш вишукані.

— Коли Зіггі піде до школи, у тебе з’являться нові друзі, — завжди говорила мама — з надмірним ентузіазмом, і це страшенно дратувало. Джейн вартувало чималих зусиль не закочувати під лоба очі і не поводитися як понурий підліток, котрий іде у нову школу. Матір Джейн мала трьох найкращих подруг, з якими вона познайомилася двадцять п’ять років тому, коли Дейн, старший брат Джейн, пішов у початкову школу. У перший день навчання вони пішли на каву і з того часу не розлучалися.

— Мені не потрібні нові друзі, — відповідала Джейн мамі.

— Потрібні. Ти маєш дружити з іншими мамами, — відказала її мама. — Ви підтримуватимете одна одну. Вони розумітимуть, через що тобі доводиться проходити.

Джейн пробувала подружитися з мамами у дитсадку, але ця затія провалилася. Вона просто не могла осягнути тих говірких яскравих жінок та їхні безкінечні розмови про чоловіків, які «не допомагають» і ремонти, не закінчені до пологів, і кумедні випадки, коли вони були такі зайняті і такі втомлені, що вийшли з дому без макіяжу! (Джейн, котра натоді була без макіяжу, та й взагалі не фарбувалася, нічого не сказала, але всередині їй хотілося кричати: Якого біса?).

Дивно, та вона прекрасно розуміла Маделін і Селесту, хоч із ними, насправді, у неї не було анічогісінько спільного, крім факту, що їхні діти йдуть до початкової школи. І хоч Джейн майже була впевнена, що Маделін теж ніколи не вийде з дому без макіяжу, вона відчувала, що разом із Селестою (яка теж була не нафарбована, вона й так мала дивовижну вроду, без удосконалення) може дражнити Маделін, і вона б сміялася, і теж би над ними жартувала, так ніби вони вже давно дружать.

Тож Джейн не була готова до того, що сталося.

Вона не була насторожі. Вона надто захопилася знайомством зі школою Пірріві (усе таке гарненьке та компактне, аж життя здавалося цілком їй по силі), сонцем і все ще новим запахом моря. Джейн тішилася думками про шкільне навчання Зіггі. Уперше з дня його народження відповідальність за сина здавалася їй легкою ношею. Її нова квартира розташовувалася неподалік од школи, вони щодня зможуть ходити до школи пішки — повз пляж та окреслений деревами пагорб.

З вікна своєї заміської школи Джейн бачила лише шосе на шість смуг та відчувала запах смаженої курки із сусідньої крамниці. Там не було добре продуманих ігрових майданчиків у затінку з викладеними мозаїкою дельфінами та китами. І напевне