Читати книгу - "Beautiful moon, ДіанаЛ"

 

Емілія боялася підійти, але Тао взяв її за руку й повів уперед. Вона пробігла очима список, і серце завмерло.

 

Її ім’я було там. Емілія Романенко — Японія.

 

— Ми їдемо разом, — почувся голос Тао.

 

Вона обернулася й побачила, як він усміхається. Їй хотілося стрибати від щастя, але замість цього вона просто кинулася йому в обійми.

 

— Ми їдемо разом… — прошепотіла вона, і ці слова прозвучали, ніби обіцянка.

 

Попереду їх чекала нова пригода — інша країна, інше життя. Але головне було те, що вони будуть разом.

Останні дні перед від’їздом промайнули, наче мить.

 

Емілія метушилася між валізами, складаючи речі то в одну, то в іншу. Їй здавалося, що вона забуває щось важливе, хоча мама вже кілька разів запевнила її, що все гаразд.

 

— Доню, видихни, — лагідно промовила мама, заходячи до кімнати. — У тебе ще є час перевірити все завтра.

 

Емілія зітхнула й сіла на ліжко, обійнявши коліна.

 

— Просто… не віриться, що я справді їду.

 

Мама сіла поряд і обійняла її за плечі.

 

— Це великий крок, але я знаю, що ти впораєшся.

 

Емілія усміхнулася й притулилася до мами.

 

Того ж вечора вона сиділа на підвіконні, вдивляючись у зоряне небо. Телефон завібрував у руках — повідомлення від Тао:

 

Тао: Вийдеш на хвилинку?

 

Вона швидко накинула куртку й вибігла на вулицю. Тао чекав під старою яблунею, як завжди.

 

— Привіт, — тихо сказав він, коли вона підійшла.

 

— Привіт.

 

Вони стояли мовчки, дивлячись на місяць. Його світло лягало на Тао, підкреслюючи ніжні риси обличчя. Нарешті він заговорив:

 

— Завтра ми їдемо. Це… трохи лякає, правда?

 

Вона кивнула.

 

— Ага. Але разом не так страшно.

 

Тао усміхнувся й раптом узяв її руку.

 

— Знаєш… є дещо, що я давно хотів тобі сказати.

 

Емілія затамувала подих.

 

— Я не знаю, що чекає нас у Японії. Але я точно знаю одне: куди б я не поїхав, я хочу, щоб ти була поруч. Тому що… я тебе кохаю.

 

Вона відчула, як її серце забилося швидше.

 

— Тао… — прошепотіла вона, відчуваючи, як щоки палають. — Я теж тебе кохаю.

 

Він усміхнувся й обережно обійняв її. Вона притулилася до нього, слухаючи, як рівно б’ється його серце.

 

— Місяць сьогодні красивий, правда? — тихо сказав він.

 

Вона підвела голову, дивлячись на сріблястий диск у небі.

 

— Дуже… Але не такий красивий, як цей момент.

 

Вони стояли під зорями, знаючи, що попереду на них чекає щось нове й невідоме, але тепер це було не так важливо. Головне, що вони будуть разом.