Читати книгу - "Вибрані твори. Том III"

стає між Брасбаундом та Джонсоном). Ви бачили цього невірного (вказуючи на сера Ґоварда), що прибув сюди з нами?

Осман. Так, і безсоромну жінку з голим обличчям, — вона похвалила мою вроду і простягла мені руку.

Джонсон. Так, а ти її потиснув, Джоні, правда?

Брасбаунд. Бери в такому разі коня і жени до свого владаря, шейха Сіді-ель-Ассіфа.

Осман (гордо). Нащадка пророка!

Брасбаунд. Розкажи йому, що ти тут бачив. Це все. Джонсоне, дай йому долара і зазнач, коли він виїхав, щоб владар його знав, як швидко він їздить.

Осман. Аллах і Сіді-ель-Ассіф скоріш поймуть віри слову правовірного.

Брасбаунд. Рушай!

Осман. Виконай наказ твого господаря, перш, ніж я піду звідси, Джонсоне-ель Гул!

Джонсон. Він хоче дістати свого долара. (Брасбаунд дає Османові гроші).

Осман (вклоняється). Аллах полегшить пекельні муки другові Сіді-ель-Ассіфа та його служникові! (Виходить аркою).

Брасбаунд (до Джонсона). Нікого не пускай сюди, поки прийде шейх. Мені треба поговорити в одній справі. Коли він з’явиться, нам доведеться триматися вкупі. Сіді-ель-Ассіф матиме природне бажання перерізати горло кожному християнинові.

Джонсон. Ми сподіваємось, капітане, що ви з ним упораєтесь, якщо запросили його сюди.

Брасбаунд. Можете покластися на мене. І ви це знаєте, я гадаю.

Джонсон (флеґматично). Так, ми це знаємо. (Збирається вийти, але сер Ґовард звертається до нього).

Сер Ґовард. Сподіваюсь, ви знаєте також, містере Джонсоне, що можете покластися на мене.

Джонсон (обертається). На вас, сер?

Сер Ґовард. Так, на мене. Якщо мені переріжуть горло, Марокканський султан, либонь, пошле в міністерство колоній голову Сіді й сотню тисяч доларів, але й цього не вистачить, щоб зберегти йому владу. Так само, як це не врятувало б життя вам, якби так зробив ваш капітан.

Джонсон (вражений). Чи так це, капітане?

Брасбаунд. Я знаю ціну цьому джентльменові, і може краще, що він сам її знає. Я цього не забуду.

Джонсон серйозно киває головою і збирається вийти, але цієї хвилини безгучно повертається леді Сісілі й пошепки кличе його. Вона скинула своє дорожнє вбрання й наділа фартух. На ланцюжку в неї висить скринька з приладдям до шитва.

Леді Сісілі. Містере Джонсон! (Він обертається до неї). Марцо нарешті заснув. Попросіть, будь ласка, джентльменів не галасувати під його вікном.

Джонсон. Слухаю, добродійко! (Виходить).

Леді Сісілі сідає край маленького столика й починає шити черезплічник для Марцової руки. Брасбаунд ходить туди й сюди праворуч од неї й бубонить щось з таким зловісним виглядом, що сер Ґовард потихеньку відходить від нього якнайдалі і переходить на інший бік кімнати; там він умощується на сідлі.

Сер Ґовард. Чи можете ви вділити мені трошки уваги, капітане Брасбаунд?

Брасбаунд (ходячи). Чого ви хочете?

Сер Ґовард. Отож, бачите, я хотів би трошечки спокою і, дозвольте сказати, трохи ввічливішого поводження. Я вам дуже вдячний за те, що ви дбали про нашу безпеку під час нападу. Доти ви виконували наш договір. Але відколи ми тут користуємось вашою гостинністю, ваш тон і тон найгіршого з ваших людей змінився — і змінився свідомо, мені здається.

Брасбаунд (різко спиняючи його й кидаючи йому в обличчя). Ви не мій гість, ви мій бранець!

Сер Ґовард. Бранець!

Леді Сісілі, зиркнувши по нім лише раз, шиє далі, очевидно, цілком байдужа.

Брасбаунд. Я застерігав вас. Ви мусили послухатися мого застереження.

Сер Ґовард (тоном холодного презирства до такого морального занепаду). Чи не повинен я зробити висновок, що ви розбійник? Отже, мова мовиться про викуп?

Брасбаунд (з надзвичайною силою). Усіх скарбів Англії не досить для цього!

Сер Ґовард. Чого ви хочете цим досягти?

Брасбаунд. Правосуддя злодієві та душогубові.

Леді Сісілі відкладає роботу і тривожно дивиться на нього.

Сер Ґовард (глибоко ображений, встає поважно). Сер, ви вживаєте цих виразів щодо мене?

Брасбаунд. Так! (Звертається до леді Сісілі й додає, з презирством указуючи на сера Ґоварда,). Гляньте на нього. Правда, ви не визначили б цього джентльмена, повного шляхетного обурення, за злодієвого дядька?

Сер Ґовард здригається. Удар для нього занадто сильний. Він знову сідає; він раптом старішає; руки йому тремтять, але очі й вуста зберігають безстрашний, рішучий та гнівний вираз.

Леді Сісілі. Дядько!? Що ви хочете цим сказати?

Брасбаунд. Чи говорив він вам колись про мою матір? Цей чоловік, що вбирається в багрець та горностай і зве себе Правосуддям!

Сер Ґовард (ледве чутно). Ви син цієї жінки?

Брасбаунд (люто). «Цієї жінки»! (Робить такий рух, неначе має кинутись на сера Ґоварда).

Леді Сісілі (швидко встає і кладе йому руку на плече). Будьте обережні! Ви не повинні бити стару людину.

Брасбаунд (скажено). Він не пожалував мою матір, «цю жінку», як він її називає, з пошани до її статі. Я не пожалую його з пошани до його віку! (Знизивши голос, злісним та мстивим тоном). Але я його не вдарю. (Леді Сісілі пускає його й сідає, дуже збентежена. Брасбаунд провадить далі, кинувши на сера Ґоварда злісний погляд). Я хочу лише виконати акт правосуддя.

Сер Ґовард (опанувавши голос, з давнішою бадьорістю). Правосуддя! Ви хочете сказати — помсту, що її ваша пристрасть видає за правосуддя!

Брасбаунд. Численним бідолахам на лаві підсудних ви під цією назвою підсовували саме помсту — помсту суспільства, піднесену його пристрастями на височінь правосуддя. Тепер це стоптане від вас правосуддя спобігло вас під назвою помсти! Як воно вам подобається?

Сер Ґовард. Я стрінуся з ним, сподіваюсь, як неповинна людина і чесний суддя. У чому ви мене винуватите?

Брасбаунд. Я звинувачую вас у смерті моєї матері і в привласненні моєї спадщини.

Сер Ґовард. Щодо вашої спадщини, вона завжди належала вам, якби ви тільки про неї запитали. Три хвилини тому я не знав про ваше існування. Урочисто присягаюсь! Я ніколи не знав... мені й не снилося, що мій брат Майлз залишив сина. Щодо вашої матері, то її справа була дуже складна, — може, чи не найскладніша в моїй практиці. Я так і говорив про це містеру Ренкіну — місіонерові того дня, як ми з вами зустрілися. Що ж до її смерти, ви знаєте, ви мусили знати, що вона вмерла в себе на батьківщині, багаго років після нашої останньої зустрічі. Ви тоді були занадто молодий й не знали, що вона ледве чи могла прожити довго.

Брасбаунд. Ви хочете сказати, що вона пиячила?

Сер Ґовард. Я цього не сказав. Думаю, що вона не завжди відповідала за свої вчинки.

Брасбаунд. Так, вона була й божевільна. А втім, не важливо, чи алкоголь призвів до божевілля, чи