Читати книгу - "Третя світова: Битва за Україну"

зарубіжні активи. Про наближених до Кремля «приватних осіб» не йдеться: вони давно готуються до війни та продають свої активи за кордоном. Все відбувається на тлі того, що російські стратегічні бомбардувальники знову почали порушувати повітряні кордони країн НАТО, а російські винищувачі — ганяються за натовськими літаками. Такого не спостерігалось від часів Черненка.

Найслабша ланка в політиці Путіна — відсутність союзників. Якщо союзниками Гітлера була Італія та Японія, а фюрер та фашистський рух знаходили підтримку в багатьох європейських країнах, то Путін таку підтримку не подбав. Сталінський Радянський Союз, звичайно, став переможцем у Другій світовій війні, коли разом з Англією та США воював проти Німеччини та Італії. Проте це не можна зрівняти з абсолютною самотністю теперішньої Росії. Воювати самостійно проти США, Англії, Німеччини, Італії та решти Європи є божевіллям, тим паче, що путінська Росія за могутністю не витримує порівняння зі сталінським Радянським Союзом.

Зрозуміло, Кремль розмахує китайським прапорцем як рятівним колом. Проте Китай тільки невігласам може здаватися монолітною державою. В тому вигляді, в якому він існує сьогодні, Китай утворився у 1949 році. Отож, Китай представляє давню цивілізацію, але молоду державу, зі своїми серйозними проблемами. Через те, що при існуючій комуністичній диктатурі контрольовані урядом китайські ЗМІ не повідомляють про всі проблеми цієї країни, менше їх не стає. Китай — остання країна, зацікавлена в порушенні світового порядку, світовій стабільності та війні в Європі. А в цілому світі і поготів. Китайська економіка зацікавлена насамперед у стабільності. За умов великої війни її порушать. Вплутуватися в міжнародній конфлікт на боці Росії Китай, зрозуміло, не буде.

Китай мирно чекав сто років, поки закінчиться оренда Гонконгу Великобританією. Китай досі не ризикнув силою повернути Тайвань. Китайські політики мислять категоріями століть, а не «президентськими термінами». Кримський стрибок Путіна для китайців — афера авантюрного європейського племінного вождя, який не може мислити довгостроково і мудро, на покоління вперед. Все, що візьме Китай з європейської війни Путіна, це вигідні нафтогазові контракти. Але те, що вигідно Китаю, стане збитковим для Росії. У торгівлі нульова ціна породжує нескінченний попит. За нульовою ціною хто завгодно купить російські нафту та газ. Але високих європейських цін за свої нафту та газ Росія вже ніколи не побачить. Китай як покупець сировини ніколи не замінить Росії Європу.

Чи є розуміння цього в Росії? Звичайно, що є. Проте, все що відбувається з Росією від березня 2014 року, вже не стосується прагматичних фінансових розрахунків. Йдеться про славу, як Путін її розуміє; про імперію, як він її бачить; про історію та геополітику, як він їх відчуває. Період заробляння грошей закінчився для всіх, передусім для Росії. Настав період витрачання накопичених капіталів та ресурсів.

Путін протягом 14 років будував систему, за якої влада може існувати абсолютно відірвано від народу, а народ не має важелів впливу на таку владу. Насправді це стара радянська система, яка десятиліттями існувала в Радянському Союзі. Нинішня Росія для Путіна та вузького кола його прихильників, які нею керують, є інструментом для реалізації політичної програми відродження Російської імперії. Росіяни — гарматне м'ясо в цій геополітичній грі. Хтось загине, хтось втратить майно, хтось розбагатіє. Як завжди при будь-якій зміні декорацій чи режимів, відкриваються нові можливості. Відійде стара «еліта», з’явиться нова. Нова еліта від старої відрізнятиметься так само, як відрізнялася еліта Веймарської республіки від гітлерівської еліти Третього Рейху. Її компетентність буде набагато нижчою за компетентність тих, хто вів нинішнього господаря Кремля до президентської влади.

Путін побудував таку країну, яку хотів. Сталін після поразки Гітлера підняв на банкеті тост за терплячий російський народ. Сьогодні Путіну пасувало б підняти тост за покірливих росіян, які дозволили відродити диктатуру в Росії. Журналісти пишуть те, що скажуть; телебачення показує те, що дозволено; чиновники служать як уміють. Жоден журналіст не грюкнув дверима; жоден міністр не залишив уряд; жоден член парламенту не виступив проти; жодної гучної відставки через російське вторгнення в Україну. А які всі були сміливі, горді та принципові впродовж дикого єльцинського десятиліття!

Агресора завжди може зупинити тільки сила. Немає інших засобів. Сила може бути різною: військовою, дипломатичною, економічною. Зрозуміло, духовна сила також є силою. Хоча зазвичай агресора вона не зупиняє. Путін почав війну. Найгірше, що можна робити за цих обставин — виторговувати у агресора ціну за газ й оплачувати в такий спосіб власну окупацію.

Нині ми маємо справу з класичним повторенням європейської ситуації 1938–1939 років. Залишається тільки дивуватись, наскільки все є подібним. Помиляються, як відомо, всі. Путін також робить та зробить ще багато помилок. Завдання Путіна — реалізувати себе, втягнути світ до Третьої світової війни. Ми знаємо — як скінчилися дві попередні війни для Європи: повним розоренням та руйнуванням. Це стосується як переможених, так і переможців. Після Першої світової війни розпались старі континентальні імперії. Після Другої — Німеччина та Європа розділилися на Схід та Захід. Обговорюючи небезпеки, пов’язані з початком Третьої світової війни, неможливо не вказати на ймовірність того, що вона стане атомною. Чи належить Путін до людей, які можуть так ризикнути? Щоб правильно відповісти на це питання, сформулюємо його інакше: чи міг використати ядерну зброю проти своїх ворогів Адольф Гітлер? Безперечно, відповідь на це питання нам відома, хоча такої зброї Німеччина не мала. Сучасна Росія володіє атомною зброєю. Вона, ця зброя, і є єдиним союзником Росії у покерному блефі, затіяному президентом Володимиром Путіним.

Додаток

«Із плівок Леоніда Кучми»

Запис розмови президента Леоніда Кучми з міністром внутрішніх справ України Юрієм Кравченком

26 квітня 2000 р.

[Кучма в кабінеті один. Заходить чоловік, встановлений по голосу як Кравченко.]

Кравченко: Дозвольте?

Кучма: Я вітаю тебе!

Кравченко: Добрий день! [декілька слів нерозбірливо].

Кучма: Ти сьогодні на урочисте?

Кравченко: На зустріч з президентом.

Кучма: Я ж на дні народження був, та [два слова нерозбірливо], но я, правда, нічого там.

Кравченко: Все нормально, вроді як [декілька слів нерозбірливо]. Леонід Данилович, я хочу доповісти про [слово нерозбірливо], можна? Я хочу вашої [слово нерозбірливо] попередньо.

Кучма: Так ти шо, начальника ГАІ Києва зняв?

Кравченко: Ну, а як так, ну, дивіться. В 6.40 приїжджає машина. Ну, то, що в нього спускає те, це цей білий…

Кучма: [декілька слів нерозбірливо].

Кравченко: Подкачується, да. Но, вибачте, будь ласка, а якщо було б 100 кілограм вибухівки, щоб ми робили? Рознесло б його етого самого, пів квартала.