Читати книгу - "Третя світова: Битва за Україну"

при владі лиходії. Проте не знали відповіді на головне питання: що робити? Цивілізованих інструментів тиску на Гітлера не існувало, а для військового втручання не вистачало сил. Сьогодні, на відміну від 1938–1939 років, демократичний світ володіє військовим потенціалом, проте не має політичної волі використати хоча б мирні інструменти тиску (наприклад, санкції). Звичний стабільний комфорт для Європи цінніший за ризики, принаймні поки що.

У березні 2014 року Європа та США вважали, що кримська проблема сама собою розсмокчеться. Але за кілька місяців довелось платити життями майже 300 людей: 17 липня збили малайзійський авіалайнер. Російські диверсанти помилились: в літаку не було жодного українця. Якби збили український транспортний літак, тріумф «сепаратистів» не знав би меж. Однак літак виявився іноземним. Кабінет міністрів Росії (зокрема й міністр оборони Шойгу) мусили встати, щоби вшанувати пам'ять загиблих хвилиною мовчання.

Як цинічно промовив Путін, якби не велися бої у східній Україні, не збили б літак. Можна перефразувати: зупинили б агресію Путіна у березні 2014 року, не довелося б виторговувати останки збитого малайзійського лайнера.

Проблема відновлення миру в Європі тепер посилюється ще й тим, що Путіну не можна вірити, з ним не можна домовитися: пообіцявши та підписавши, він все одно при першій же нагоді обдурить, як у березні 2014 року з Кримом. Як Термінатор з однойменного фільму за участю Шварценеггера, Путін не відступить, не зупиниться та не заспокоїться, поки час не змете його. Путін та його оточення живуть в іншому світі, якого більше немає. Нинішній президент Росії 14 років підбирав, збирав навколо себе подібних собі людей, однодумців, переважно з КДБ-ФСБ. Сьогодні їх багато на всіх рівнях. Фронт боротьби за кордоном забезпечують міністр закордонних справ Сергій Лавров та представник Росії в ООН Віталій Чуркін. Ідеологічний фундамент в Росії відбудовують В'ячеслав Сурков та Дмитро Рогозін. Їх підтримують фашисти та комуністи. Вони в мить пробачили Путіну всі його гріхи: корупцію, злодійство, що заохочується урядом на всіх рівнях, та антинародну політику в цілому — заради шансу відродити імперію та повоювати зі світом.

Розпочавши антизахідний та антиукраїнський похід, Путін знайшов підтримку широких верств російського суспільства, одна частина якого з ностальгією згадує СРСР, а інша — з плебейською пожадливістю мріє про імперію. Амбітне бажання бути не Російською Федерацією, а Російською імперією не чуже й тим, хто в Росії багато років вважав себе політичною опозицією. Навіть колишній глава ЮКОСу Михайло Ходорковський, який відсидів у путінській в’язниці 10 років, і головний політичний опонент Путіна в Росії Олексій Навальний при всій своїй критиці Путіна заявляють, що Крим анексували справедливо і він має належати Росії.

Вже декілька разів у різних варіантах, зокрема від високопоставлених осіб й особисто Путіна (на економічному форумі в Санкт-Петербурзі 23 травня 2014 року) ми чули про «новий порядок», який має запанувати в світі. Востаннє про «новий порядок» у Європі говорив Гітлер та його товариші-однопартійці. Не випадково навіть принц Чарльз, який зазвичай не втручається в політику, порівняв Путіна з Гітлером. Путіна більше нема з ким порівняти. Він ввійде до історії — як російський Гітлер.

Аналогія з діями Гітлера у 1938–1939 роках та сьогоднішніми діями Путіна очевидна. У березні 1938 року Гітлер ввів війська до Австрії, за кілька днів провів референдум, отримав 97 % «підтримки» й проковтнув Австрію. У вересні 1938 року він ввів війська в Судети, провів референдум, отримав 99 % голосів «за» та анексував Судети. Варто зазначити, що і аншлюс Австрії і приєднання Судет на Нюрнберзькому процесі інкримінували нацистським лідерам як злочини, хоча обидві анексії в цілому здійснили без жертв та за погодженням переважної більшості населення приєднаних територій.

Після катастрофи, що спіткала Європу — Другої світової війни — в Європі боялися двох речей: війни й приходу до влади фашистів. Другої остерігалися більше, бо фашизм неминуче веде не просто до війни, а до великої війни. Свого часу режим Слободана Мілошевича знищили саме тому, що Європа побачила в ньому нового диктатора, нового Гітлера, що здійснював черговий геноцид. Після Другої світової війни європейці не могли допустити такого. Коли Мілошевич почав асоціюватися з Гітлером, його знищили.

Звісно, що Росія не Югославія, й ліквідувати проблему, що виникла через експансію Росії, не можливо бомбардуваннями, як у Белграді. Але те, що її потрібно вирішувати, у 2014 році зрозуміли всі. Й це глобальний прорахунок Путіна: він не розуміє рівня конфлікту із Заходом. Подібне відбувалося і з Гітлером, який напав на Польщу, та вважав, що слабкі й нерішучі Франція та Англія це проковтнуть, як до того проковтнули окупацію Чехословаччини.

До великої війни Путін готується як може. Військові навчання проводяться Росією у всіх прикордонних зонах, від Курил до Калінінградської області, від Чорного моря до Балтійського. 5 травня 2014 року російський уряд в односторонньому порядку розірвав підписану у 2001 році з Литвою двосторонню угоду про додаткові заходи зміцнення довіри та безпеки. За цією угодою, російська сторона зобов'язувалась обмінюватись інформацією з Литвою про свої озброєння у Калінінградській області та здійснювати спільне з литовською стороною їх військове інспектування. Литва дотримувалась усіх умов даної угоди й не давала приводу для розриву договору. «Цей крок Росії демонструє її небажання забезпечити взаємну довіру й може вважатися ще одним кроком в напрямі руйнування взаємної довіри та системи безпеки в Європі», — йшлось в офіційній заяві міністерства оборони Литви. Зауважимо, що мова йшла про Калінінград, найвіддаленішу західну точку Росії. Поєднавши це з риторикою Путіна про створення потужного військового плацдарму в Криму, додавши до цього концентрацію російських військ на кордоні з Україною, наявність потужного військового угруповання у вигляді «миротворчих сил» у Придністров'ї, численні порушення російським флотом морських кордонів сусідніх держав, спільні військові навчання з Білоруссю, призови резервістів для літніх навчань, зміна закону про терміни та частоту призову резервістів, постійне збільшення витрат на озброєння, хамську провокаційну риторику наближеного до Кремля лідера Ліберально-демократичної партії Росії (ЛДПР) Володимира Жириновського та політику російського Центробанку, що активно скуповує золото, — очевидно, можна стверджувати, що Росія готується до великої війни.

Санкції Кремля «у відповідь» Європі та США також вказують на підготовку Росії до війни та довготривалої ізоляції. Росія знає, що після початку повномасштабних військових дій вона опиниться в абсолютній блокаді. До такої блокади й розриву з цивілізованим світом активно готується російська мілітаризована еліта. Кремль припиняє постачати газ в кредит, заздалегідь забороняє ввезення іноземних продуктів для того, щоб Росія поступово трансформувала своє господарство та розпочала годувати себе самостійно. Наближені до Кремля фінансово-промислові структури, на зразок «Лукойла», продають