Читати книгу - "Сон кельта"

каучукових плантаціях і чи кампанія, яку проводили у Сполучених Штатах та Великій Британії різні церкви, гуманітарні організації, ліберальні журналісти, та публікації повідомляли правду, чи були чистою демагогією й перебільшенням, як запевняли каучукодобувні підприємства та перуанський уряд.

Оселений в резиденції амбасадора Брайса, відчуваючи, що до нього ставляться по-царському, й чуючи, як повсюди називають його сер Роджер, Кейсмент вирішив навідатися до перукарні, підстригти собі волосся та бороду й привести в порядок нігті. А ще він оновив свій одяг в елегантних крамницях Вашингтона. Тими днями він часто думав про суперечності свого життя. Менш як два тижні тому він був бідолахою, який жив під постійним страхом смерті в убогому готельчику Іквітоса, а тепер він, ірландець, що мріяв про незалежність Ірландії, втілював у собі високого чиновника, якого Британська Корона послала переконати Президента Сполучених Штатів Америки, щоб він допоміг імперії зажадати від перуанського уряду покласти край ганебним подіям, що відбувалися в Амазонії. Чи не є життя чимось абсурдним, драматичною виставою, яка в будь-яку хвилину може перетворитися на фарс?

Три дні, які він перебув у Вашингтоні, були наповнені бурхливою діяльністю: щоденні робочі зустрічі зі службовцями державного департаменту й тривала персональна розмова з міністром закордонних справ. Третього дня його прийняв у Білому домі президент Тафт разом із кількома своїми помічниками та з державним секретарем. Протягом якоїсь миті, перш ніж розпочати свою розповідь про становище в Путумайо, Роджер пережив галюцинацію: він перебуває тут не як дипломатичний представник Британської Корони, а як спеціальний посланець нещодавно створеної республіки Ірландія. Він був посланий сюди своїм тимчасовим урядом, щоб пояснити причини, які спонукали величезну більшість ірландців на всенародному плебісциті порвати зв’язок із Великою Британією й проголосити свою незалежність. Нова Ірландія хоче підтримувати зв’язки дружби й співпраці зі Сполученими Штатами Америки, з якими вона поділяє прихильність до демократії й де проживає велика спільнота ірландського походження.

Роджер Кейсмент виконав свій обов’язок бездоганно. Аудієнція мала тривати півгодини, проте вона тривала втричі довше, бо сам же таки президент Тафт, який з великою увагою вислухав його звіт про становище аборигенів у Путумайо, поставив йому безліч запитань і поцікавився його думкою про те, як у найкращий спосіб примусити перуанський уряд покласти край злочинам на каучукових плантаціях. Пропозиція Роджера, щоб Сполучені Штати відкрили в Іквітосі консулат, який працював би спільно з британським, осуджуючи зловживання, була прихильно прийнята президентом. І справді, через Кілька тижнів по тому Сполучені Штати послали одного зі своїх найдосвідченіших дипломатів, Стюарта Дж. Фаллера, виконувати обов’язки консула в Іквітосі.

Навіть більше, аніж ті слова, які він почув, подив і гнів, із якими президент та його помічники вислухали його розповідь, переконали Роджера, що Сполучені Штати відтепер рішуче співпрацюватимуть з Англією в засудженні ситуації, яка склалася з амазонськими аборигенами.

У Лондоні, хоч його фізичний стан дедалі погіршувався черезгперевтому та загострення давніх хвороб, він присвятив своє тіло й душу складанню нового звіту для Форін-Офісу, показуючи, що влада Перу не здійснила обіцяних реформ і що Перуанська Амазонська компанія бойкотувала всі ініціативи, зробивши життя неможливим для судді Карлоса А. Валькарселя і надовго затримавши в префектурі звіт дона Ромуло Паредеса, якого намагалися вбити за те, що він неупереджено описував, що відбувалося протягом чотирьох місяців на каучукових плантаціях Арани. Роджер почав перекладати англійською мовою добірку свідчень, інтерв’ю та різних документів, що їх головний редактор газети «Ель Орієнте» передав йому в Іквітосі. Цей матеріал значно доповнив і збагатив його попередній звіт.

Він робив усе ночами, бо його дні були цілком зайняті зустрічами у Форін-Офісі, де, починаючи від канцлера й закінчуючи численними комісіями, у нього просили детальних повідомлень, порад і пропозицій щодо ідей, які хотів задіяти британський уряд. Жахливі злочини, що їх чинила в Амазонії британська компанія, стали об’єктом енергійної кампанії, розпочатої Товариством боротьби з рабством і журналом «Труте», яку тепер підтримала вся ліберальна преса й багато релігійних та гуманітарних організацій.

Роджер наполіг, щоб негайно був опублікований у пресі «Звіт про становище в Путумайо». Він утратив будь-яку надію на те, що мовчазна дипломатія, яку британський уряд намагався здійснювати у своєму ставленні до президента Леґії, принесе якусь користь. Попри опір деяких секторів адміністрації, сер Едвард Ґрей зрештою погодився з цією думкою, і кабінет схвалив публікацію. Книгу вирішили назвати Blue BOOK («Синя книга»). Роджер провів багато безсонних ночей, безперервно курячи й випиваючи величезну кількість філіжанок кави, перевіряючи слово за словом останню редакцію.

У той день, коли остаточний текст було нарешті віддано до друкарні, він почув себе так погано, що, боячись, аби з ним чогось не сталося, якщо він залишиться сам-один, Роджер знайшов собі притулок у домі своєї подруги Аліси Стопфорд Ґрін. «Ти схожий на скелет», — сказала йому історичка, взявши його за руку й провівши до вітальні. Роджер волочив ноги, голова йому йшла обертом, і він відчував, що в будь-яку хвилину може знепритомніти. Йому так боліла спина, що Алісі довелося підкласти йому кілька подушок, аби він зміг примоститися на канапі. Майже відразу він чи то заснув, чи то втратив тяму. Коли розплющив очі, то побачив, що біля нього сидять, усміхаючись йому, його сестра Ніна та Аліса.

— Ми думали, ти вже не прокинешся ніколи, — почув він, як сказала одна з них.

Він проспав близько двадцяти чотирьох годин. Аліса покликала свого сімейного лікаря, й ескулап поставив діагноз, що Роджер виснажився. Він сказав, щоб вони дозволили йому виспатися. Роджер не пам’ятав, щоб йому щось снилося. Коли він спробував піднятися, то ноги йому підігнулися, й він знову впав на канапу. «Мене не вбило Конго, але мене вб’є Амазонія», — подумав він.

Трохи перекусивши, він зміг піднятися на ноги, й найманий екіпаж доставив його в його департамент на Філбіч-Ґарденз. Він прийняв тривалий душ, який трохи розігнав його млявість. Проте почувався таким кволим, що мусив знову лягти.

Форін-Офіс зобов’язав його взяти десятиденні вакації. Йому не хотілося покинути Лондон раніше, аніж вийде друком «Синя книга», але зрештою він погодився виїхати зі столиці. У товаристві Ніни, яка попросила дати їй коротку відпустку в тій школі, де працювала, він провів тиждень у Корнволі. Його втома була така велика, що він із неймовірними труднощами міг зосередитися на читанні. Свідомість розпливалася в неясних образах. Проте завдяки спокійному життю й здоровій дієті він потроху відновлював сили. Уже міг вирушати на тривалі прогулянки на лоні природи, скориставшись із кількох теплих днів. Не можна було уявити собі щось більш відмінне від приємного й цивілізованого краєвиду