Читати книгу - "Заклятий козак"

106
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 89 90 91 ... 163
Перейти на сторінку:
- каже хан.

«А ще, - кланяється прадід і одночасно прислухається, як радісно загомоніла орда, зачувши ханське слово, - а ще про-сю, увільни ти всіх невільників наших, які до вас в неволю дістались…»

«Скинуть кайдани з невільників, нехай з ними ідуть, - приказує хан візиру новому, - і дать кожному коня і всю зброю та ще по золотому на додачу! Ну, а собі, козаче, невже ж так-таки нічого собі й не попросиш?»

«Собі? - замислився прадід. - А от же, їй-богу, і не знаю, чого б собі й попрохати, хане милостивий! От, хіба горілки добру чарку, то випив би, охоче випив! Бо хоч і давно вже не пив я, а все наче б то душі похмелитись хочеться… Тільки у вас тут і шинку нема ні одного, ніде і горілки здобути!»

«Ну, горілка для тебе знайдеться, - сміється хан, - вип’єш, скільки душа прийме! Але однієї горілки мало, проси ще що-небудь… Проси дівчину-красуню, хочеш? Найкращу невільницю подарую тобі, сам вибирай!»

«Ні, хане ясний, досить мені, зарікся вже я. От де в мене сидять ті красуні! - показує прадід на потилицю. - Годі женихатись!»

«Ну, золота!» - сміється хан.

«А навіщо воно мені, коли його пропити не можна? - одмовляє прадід. - Не положено козакам в поході горілку пить».

Так нічого і не попросив собі прадід гордовитий козак був!

«Ну, - каже тоді хан, - коли ти вже такий удався, що й попросити собі нічого не хочеш, то я сам тобі подарунок виберу! От тобі, - каже, - моя ханська шабля, що й цівку рушниці як билинку перетинає, а от тобі й кінь, котрим і сам султан турецький не погребував би!»

І підвели тут до прадіда такого коня, такого чудового коня, що йому од радості й дух захопило…

XIII

Гей, облягли гетьмана Дорошенка стрільці московські, облягли його усіма сторонами, як каблучкою залізною кругом охопили!.. Ой, і б’ється гетьман день, б’ється другий, а на третій бачить батько козачий, не пробитись йому: доведеться лягти всім головами, як траві під косою… Та й жалко ж стало гетьманському серцю братів своїх милих, товаришів вірних, і заплакав він дрібними сльозами козацькими, як огонь пекучими… І каже гетьман орлятам своїм:

«Гей ви, орли мої сизокрилі, товариші мої вірнії! Немає нам ні від кого допомоги; залишіть ви краще мене, не покладайте даремне голів своїх!..»

Одмовляють гетьманові козаки:

«Не треба нам ніякої допомоги, коли немає її! Не кинемо ми тебе, гетьмана свого, покладемо свої голови, як самі того бажаєм!..»

І каже на теє гетьман вельможний:

«Коли так, орли мої ясні, одягайте ж ви білі чисті сорочки і сподівайтесь ви один одному, хто на душі який гріх має. І щиріше молітесь ви Богові милосердному, бо на смертельний бій поведу я вас, на останній бій!..»

І одягали козаки чисті білі сорочки, сповідались один одному і щиріше Господу молились: готувались вони на останній, смертельний бій.

І тільки зійшло сонце, взяв вельможний гетьман, батько козачий, в праву руку кармазиновий прапор, і заблищав сріблом лик Архистратига перед козацькими рядами. Застогнала земля під кінськими ногами, затремтіло повітря від поклику молодецького: то полетіли, списи нахиливши, умирать козаки!

Тільки - що ж то бачить гетьман там, далеко, що бачить він здивованими і радісними очима своїми на горі за лісом? Що то за військо поспішається, що за козак в червоному жупані виграває перед тим військом на коні вороному?! Ой, невже ж то Петро з допомогою приспів, той самий Петро, що про його Й чутки всякі зникли?! Вогнем горять гетьманськії очі, вільно набирають широкі груди повітря, став він перед запасними сердюками і підняв він свою могутню руку.

«За мною, орлята! Пробиваються наші! Послав нам Бог допомогу!» - І ударив він нагайкою коня вороного.

Тільки у вухах зашуміло, тільки земля загула під кінськими копитами, як налетів на ворогів гетьман з сердюками своїми!..

Обнімає гетьман прадіда, в уста його цілує, рідним братом називає, і одразу ж наставляє його за полковника.

«Спасибі ж тобі, Петре, - каже, - в самий час приспів ти! Всім би нам довелося голови свої положити, коли б не з’явився ти з допомогою. Спасибі ж тобі, брате мій рідний! Немає в мене полковника молодшого за тебе, але ж немає кращого!»

Радіє, утішається гетьман перемогою своєю, радіють і полки козацькі, голосно прославляють вони гетьмана, радіє і прадід: знайшов-таки він в обозі стрілецькому побратима свого, і так палко розцілував його, як ні з одною молодицею не цілувався ніколи! Та ніяк не міг прадід дізнатись від його, яким побитом взяли його. Нічого не міг пригадати Квач: ні того, як женихався він з відьмами, ні того, як наскочили на його вороги лихі. Пам’ятав він тільки, що рубався, а з ким, - сказати не міг: зовсім забило йому памороки від одного духу тієї проклятої варенухи, що нанюхався він в корчмі…

А все від того, що остогидла йому горілка!

* * *

«Так от як воно на світі буває! - завжди додавав наприкінці дід мій небіжчик. - Мабуть така вже козацька доля: чи вип’єш, чи не вип’єш, а все одно наче б то п’яний будеш… Так давайте вже, люди добрі, краще вип’ємо!»

Андрій Чайковський

Козацька помста

І

Хоч би ви й знали Красноставці на правобережній Україні, то вони тепер не те, ідо в давнину. Тепер усе на світі перемінилося, переіначилось, а з колишніх Красноставців тільки й слави, що став великий, розлогий зостався та й той став не такий тепер, як колись-то, не та й глибина. Здебільшого комишем поріс, а то й висох зовсім. В давнину тут було інакше. Став був ширший і більший, а вся околиця поросла старим дубовим лісом з великими та глибокими балками, в яких могло кілька сотень людей враз із кіньми сховатись. За ставом стояв тут в давнину пишний кам’яний замок пана Овруцького. Замок оточений високим муром та глибоким ровом з того боку, де не було ставу, звідкіля запливала вода в той рів. У тім красноставецькім лісі починається наше оповідання. Про те красноставчани, хоч і саме село не на тім місці стоїть, добре тямлять. Столітні діди показують своїм малим правнукам те місце, де стояв панський замок. Оповідають, що зостались там ще глибокі темні муровані льохи, а в них скарби заховані, та ніхто

1 ... 89 90 91 ... 163
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заклятий козак», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Заклятий козак"