Читати книгу - "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"

в Китаї і наслідки яких могли стати безпрецедентними для будь-якої великої демократичної країни західного світу. Серед саморуйнівних рішень китайської влади були такі, що спричинили масштабний голод у 1958-1962 роках, який забрав життя десятків мільйонів людей, призвели до знищення системи освіти, коли викладачів послали в поля працювати разом із селянами, а згодом — до найгіршого у світі забруднення довкілля. Якби забрудненість повітря у Сполучених Штатах стала хоча б наполовину такою, як у багатьох великих китайських містах, то американські виборці, розлютившись, під час наступних виборів проголосували б проти того уряду, який допустив таке лихо. Згадаймо також ті ще більш саморуйнівні політичні рішення, які були втілені в 1930-х роках без широкого консенсусу диктаторськими урядами Німеччини та Японії; вони втягнули ці країни у війну, внаслідок чого загинули мільйони їхніх громадян (не кажучи вже про 20 мільйонів громадян інших країн). Тому Вінстон Черчилль і зауважив, відповідаючи якомусь критику демократії, що демократія дійсно є найгіршою формою правління, але ті альтернативні форми урядування, які випробовувалися в той чи інший час, виявилися ще гіршими.

Демократія як форма врядування має багато переваг. В умовах демократії громадяни можуть пропонувати й обговорювати практично будь-яку ідею, навіть якщо ця ідея спершу була абсолютно неприйнятною для уряду при владі. Згодом у результаті дебатів і протестів ця ідея може виявитися найкращим політичним рішенням, у разі ж диктатури її ніколи не стали б обговорювати і про її сильні сторони так ніхто б і не дізнався. Яскравим прикладом цього у новітній американській історії є ухвалене під тиском громадськості рішення уряду припинити війну у В'єтнамі, хоча до протестів уряд США вперто продовжував політику агресії, незважаючи на очевидне фіаско (фото 9.5). На відміну від цього, німці в 1941 році не мали змоги вільно обговорювати недалекоглядне рішення Гітлера вторгнутися до Радянського Союзу, а опісля оголосити війну Сполученим Штатам, уже перебуваючи у стані війни з Великою Британією.

Засадничою перевагою демократії є і те, що громадяни знають: їхні ідеї чують і обговорюють. Навіть якщо ці ідеї не схвалюються відразу, вони можуть мати вирішальне значення на наступних виборах. Без демократії громадяни часто почуваються пригніченими і доходять неминучого висновку, що єдина можливість, яка для них залишилася, — це вдатися до насильства і навіть спробувати повалити уряд. Усвідомлення того, що задля висловлення незгоди існують мирні шляхи, зменшує небезпеку суспільного насильства. Один мій цинічний, але політично дуже підкований приятель якось зазначив: «Найголовніше в демократії — це видимість демократії». Під цими словами він мав на увазі, що видимості демократії буває достатньо для того, щоб відвернути громадян від насильства, навіть якщо демократія насправді зводиться нанівець усілякими невидимими способами (як тепер часто буває у Сполучених Штатах).

Іще однією засадничою перевагою демократії є ключова роль компромісу в її функціонуванні. Компроміс зменшує тиранічні наміри тих, хто обіймає владні посади і хто інакше міг проігнорувати опозиційні точки зору. З іншого боку, компроміс також означає, що пригнічена меншість погоджується не паралізувати роботу уряду.

Наступною базовою перевагою демократії є те, що в сучасних демократичних країнах із загальним виборчим правом участь у виборах можуть брати всі громадяни. Тому суспільна група або партія, що обіймає владні посади, має стимул піклуватися про всіх громадян (які таким чином отримують можливості розвиватися, аби стати продуктивною силою суспільства), а не обмежувати ці можливості вузьким колом диктаторської еліти.

Окрім зазначених переваг, притаманних демократіям у цілому, США отримують додаткові переваги завдяки своїй конкретній формі демократії, а саме: федеральній формі правління. За такого правління важливі урядові функції передаються регіональним демократичним інститутам і не є прерогативою єдиного централізованого уряду. Американська версія федеральної системи складається з 50 штатів, що на практиці часто означає 50 конкуруючих експериментів задля випробовування різних варіантів вирішення якоїсь однієї спільної проблеми, і результатом цього експерименту може стати рішення, яке працюватиме краще за решту. Наприклад, американські штати або дозволяють (Орегон), або забороняють (Алабама) евтаназію, піднімають (Каліфорнія) або знижують (Монтана) внутрішні податки. Наведу ще один приклад. Коли я був юнаком і жив у північно-східному штаті Массачусетс, то перший каліфорнієць, з яким я познайомився, пояснив мені, що Каліфорнія стала єдиним штатом у США, де ухвалили закон, який дозволяє здійснювати правий поворот на червоне світло після повної зупинки. У США правила дорожнього руху є прерогативою окремих штатів, а не національного уряду. На початку 1960-х моїм землякам із Массачусетсу та й громадянам решти штатів поворот на червоне світло видався божевільно небезпечною ідеєю, на втілення якої могли зважитися лише пришелепуваті й відчайдушні каліфорнійці. Але коли Каліфорнія здійснила цей експеримент, то виявилося, що такий маневр є безпечним, і решта штатів за прикладом першопрохідців ввели таке саме правило (фото 9.6).

Можна заперечити, що дозвіл або заборона руху на червоне світло після повної зупинки є надто незначним питанням, щоб на його прикладі можна було переконатися в перевагах нашої федеральної системи. Нещодавно було здійснено більш значущий експеримент: Браунбек, губернатор американського штату, заявив, що зниження внутрішніх податків є важливішим для добробуту громадян цього штату за добре фінансовану систему державної освіти. І він, починаючи з 2012 року, знижував внутрішні податки штату настільки, що в Канзасі довелося різко скорочувати видатки на державну освіту. Решта штатів Америки з цікавістю очікувала результатів цього експерименту. На 2017 рік результати з Канзасу переконали навіть законодавців із тієї самої політичної партії, до якої належав Браунбек, що урізання видатків на державну освіту — хибна ідея, і тому вони проголосували за те, щоб знову підняти внутрішні податки штату. Отже, наша федеральна система дала змогу одному штату самотужки перевірити певну ідею на практиці, а решті 49 — навчитися з отриманого досвіду.

Отакими є великі переваги демократії, якими користуються Сполучені Штати, але не користується Китай. На мою думку, брак цих переваг є найбільшим недоліком, який заважатиме Китаю наздогнати Америку за середнім доходом на одну людину, допоки США залишатимуться демократичними, а Китай — недемократичним. Тому мушу повторити ще раз: номінально демократична країна втрачає ці переваги, якщо демократія в ній серйозно порушується; про це я ще не раз говоритиму далі. Мушу також визнати, що демократія не завжди є найкращим вибором для всіх країн; їй важко укорінитися в тих державах, де бракує таких передумов, як грамотний електорат і національна ідентичність, спільна для переважної більшості населення.

Коротко зупинюся на двох інших політичних перевагах Сполучених Штатів, окрім демократичної системи правління. Протягом усієї історії США в них існував постійний контроль цивільної адміністрації над військовими. В Китаї та більшості