Читати книгу - "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"

латиноамериканських країн було інакше, а в Японії відсутність контролю цивільного уряду над військовими, яка тривала з 1930-х по 1945 рік, призвела до національної катастрофи. США мають відносно низький, як за світовими мірками, рівень відкритої корупції, хоча в цьому відношенні вони відстають від Данії, Сінгапуру та ще двох десятків країн. Але в США існує багато прихованої корупції, бо Волл-стріт і низка заможних організацій та індивідів впливають на політику й дії американського уряду шляхом лобіювання та пожертв на виборчу кампанію. Хоча ці витрати є у Сполучених Штатах цілком легальними, вони досягають результатів, аналогічних тим, які отримують за допомогою корупції. Тобто законодавці та чиновники ухвалюють закони і проводять політику, шкідливу для суспільства, але корисну для донора грошей, а інколи й для конкретного законодавця чи чиновника.

-

Переваги, які я хочу далі згадати, є загальновідомими, і більшість американців відразу ж назве їх, хоча для визначення тих фундаментальних географічних та політичних переваг, про які я щойно розповів, їм треба буде подумати. Для Сполучених Штатів була характерною (принаймні донедавна, докладніше про це йтиметься в розділі 10) висока соціально-економічна мобільність. Наш ідеал і дійсність, в якій втілювався принцип «із грязі у князі», означають (або означали донедавна), що здібні роботящі люди, які народилися бідними або стали такими, можуть розбагатіти. Це вагомий стимул, який спонукає людей працювати тяжко й наполегливо, і це означає, що США знаходили і знаходять добре застосування для більшої частини свого людського капіталу.

Сполучені Штати вирізняються тим, що навіть молоді люди можуть з легкістю заснувати тут успішні підприємства. (Згадаймо лише «Амазон», «Еппл», «Фейсбук», «Гугл», «Майкрософт» та багато інших менш знаменитих, але не менш прибуткових нових компаній.)

Ми маємо довгу історію федеральних і місцевих державних, а також приватних інвестицій в освіту, інфраструктуру, людський капітал, дослідницьку діяльність та розробки. (Китай лише останнім часом почав наздоганяти США за інвестиціями в названі сфери.) В результаті США випереджають весь світ у кожній важливій науковій сфері, якщо судити з опублікованих наукових праць і отриманих Нобелівських премій. Половина з 10 дослідницьких університетів та інститутів, які зазвичай вважаються найкращими у світі, є американськими. Впродовж майже півтораста років ми мали велику конкурентну перевагу у відкриттях, техніці та новаторських виробничих технологіях — згадаймо для прикладу організоване винахідником Елі Вітні виробництво взаємозамінних деталей для мушкетів; збиральні конвеєри на заводах Генрі Форда; оснащені двигунами аероплани братів Райт; лужні акумулятори, електричну лампочку розжарення, кіноапаратуру та фонограф Томаса Едісона (фото 9.7); телефон Александра Грема Белла; а останнім часом — транзистори, розроблені компанією «Белл телефон лабораторіз»; висадку людини на Місяць; стільникові телефони, інтернет і електронну пошту.

І ще одна перевага наостанок. Це імміграція, явище, яке багато американців зовсім не вважають перевагою (фото 9.8). Звісно, імміграція створює проблеми, які наразі не дають нам спокою. Але реальність полягає в тому, що нині кожен американець є або іммігрантом, або нащадком іммігрантів. Значна частина іммігрувала сюди протягом останніх чотирьох століть (мої предки приїхали до Сполучених Штатів у 1890 та 1904 роках). Навіть індіанці є нащадками іммігрантів, що прибули до Північної Америки щонайменше 13 тисяч років тому.

Щоб зрозуміти фундаментальні вигоди від імміграції, уявіть собі, що ви можете розділити населення будь-якої країни на дві групи: одна складатиметься загалом із наймолодших, найздоровіших, найсміливіших, найвитриваліших, найбільш роботящих, найбільш амбітних та найбільш новаторських людей, а другу групу становитиме решта громадян. Перенесіть в уяві першу групу до якоїсь іншої країни, а другу залиште там, де вони народилися. Така вибіркова «трансплантація» є ілюстрацією бажання емігрувати і його успішного втілення. Тож не дивно, що понад третину американських Нобелівських лауреатів становлять люди, народжені поза межами США, а більш як половина є або іммігрантами, або дітьми іммігрантів. Це пояснюється тим, що дослідження на рівні Нобелівської премії потребують саме таких рис, як сміливість, витривалість, амбітність і новаторство. Іммігранти та їхні нащадки роблять також непропорційно великий внесок в американське мистецтво, кулінарну майстерність та спорт.

-

Усе, що я зараз розповів про Сполучені Штати, можна звести до такої фрази: США мають у своєму розпорядженні величезні переваги. Але країни можуть змарнувати свої переваги, як, скажімо, Аргентина. З'явилися застережливі ознаки того, що нині США також нехтують своїми перевагами. Серед цих ознак перші місця посідають чотири взаємопов'язаних показники, які сприяють руйнації американської демократії, що завжди була однією з наших історичних переваг. Решту цього розділу я присвячу першій і найбільш серйозній із цих чотирьох груп проблем. У наступному розділі йтиметься про решту: три групи проблем, які також є вельми серйозними і належать до «решти» лише тому, що їх затьмарює наша найбільша проблема.

Першою і, на мою думку, найбільш зловісною з тих фундаментальних проблем, які загрожують нині американській демократії, є дедалі більша руйнація здатності до політичного компромісу. Як я вже пояснював вище, політичний компроміс — це одна із засадничих переваг демократії над диктатурою, бо він зменшує або усуває як тиранію більшості, так і її протилежність, а саме параліч влади, здійснюваний пригніченою і невдоволеною меншістю. В конституції США закладено стимули до компромісу у вигляді системи стримувань та противаг. Наприклад, наш президент здійснює урядову політику, але Конгрес контролює державний бюджет, а спікер Палати представників (нижньої палати Конгресу) складає план її діяльності в руслі президентських пропозицій. Якщо народні представники в Конгресі не доходять згоди між собою (а це трапляється вельми часто), якщо прихильники якоїсь точки зору не в змозі організувати підтримку, достатню для того, щоб нав'язати свою волю, то виникає потреба компромісу, бо інакше діяльність уряду буде паралізовано.

Певна річ, в американській історії гострі політичні баталії розгорталися досить часто, інколи траплялися випадки як тиранії, так і паралічу, влаштованого меншістю. Але, за винятком загальновідомої руйнації компромісу, яка призвела до Громадянської війни 1861-1865 років, компромісу все ж таки вдавалося досягти. Сучасним прикладом є стосунки між республіканським президентом Рональдом Рейганом та спікером Палати представників, демократом Томасом О'Нілом в період 1981-1986 років (фото 9.9). Ці двоє чоловіків були досвідченими і вправними політиками, сильними особистостями і водночас антиподами у своїх політичних поглядах і переважній більшості політичних питань. Вони часто не погоджувалися один з одним і вели політичні баталії з кардинальних проблем. Проте Рейган та О'Ніл ставилися один до одного з повагою, визнавали конституційні повноваження один одного і грали за правилами. Хоча О'Нілу не подобалася економічна програма Рейгана, він визнавав конституційне право президента пропонувати таку програму, підготував розклад голосувань щодо цієї програми в Палаті представників і дотримувався цього розкладу. За Рейгана