Читати книгу - "Чумацький шлях"

флотові під командуванням принца Нассау-Зігена і прогнати Гасана-пашу, який намагався скинути Суворова в море.

– Поспішіть, пане кошовий, – просив Ілля Безбородько. – Наша дивізія поки що тримається, але несе важкі втрати. Особливо дошкуляє нам корабельна артилерія Гасана-паші.

Сидір Білий вирушив з флотилією уранці, а вже опівдні приєднався до принца, що з ескадрою стояв у Дніпровському лимані. З огляду на менші сили він не наважувався дати генеральний бій капудану-паші.

Сидір Білий, Антон Головатий та Поль Джонс піднялися на флагманський корабель, щоб домовитися про спільні дії.

Принц Нассау-Зіген був не в дусі. Напередодні Потьомкін дав йому прочухана за те, що дозволив Гасану-паші безборонно наблизитися до Кінбурнської коси, обстріляти її і висадити десант. Принц і сам розумів, що Суворов зазнав непоправних утрат через його мляві дії, через якусь незрозумілу нерішучість. Він не міг пояснити собі, що з ним сталося. Адже він ніколи не був боягузом. Брав участь у багатьох сухопутних та морських воєнних кампаніях, ув’язувався в дуелі зовсім з незначних причин і в багатьох із них ризикував життям. А тут сплохував раптом. Чи подіяв простий арифметичний підрахунок сил своєї флотилії і турецької, що був не на його користь, чи якесь внутрішнє передчуття біди? Невідомо. Ясно пам’ятав тільки, що його охопив страх, страх не перед смертю чи пораненням, а боязнь утратити флотилію, боязнь сорому, неслави. Не міг забути картини: нещасний адмірал Войнович, флот якого потопила страшна буря, повзе на колінах до Потьомкіна з донесенням, а той хапає його у гніві ручиськами за горло і душить, душить… Відпустив, коли той почав уже хрипіти.

Який сором! Чи міг би він пережити щось подібне? Тому й не посмів, мабуть, наважитися на відкритий бій з турками.

Кошовий спитав:

– Дамо генеральний бій, адмірале?

– З чим? У Гасана-паші тисяча гармат, а у нас лише п’ятсот… Досить буде, якщо відженемо його від Кінбурна.

– В морських битвах перемагає нерідко не кількість, а військове мистецтво, – необережно вставив Поль Джонс.

Нассау-Зіген спалахнув. Цей американець, здається, повчає його!

– А за поразку, якщо, не дай Боже, трапиться, хто відповідатиме? Ви, адмірале, чи я?

Кошовий поспішив пригасити сварку, що назрівала:

– Справді, досить буде, якщо ми просто полякаємо турецького «крокодила».

Вирішили продемонструвати силу увечері, ідучи при вогнях.

Здалеку це було вражаюче видовище. Ескадра Нассау-Зігена, поповнена безліччю запорізьких чайок, галер та човнів, з запаленими вогнями посунула на ворожий флот, що стояв на рейді якраз насупроти Кінбурна.

Сповіщений про це капудан-паша Гасан не повірив своїм очам. Уруси збожеволіли! Кожен їхній корабель – така прекрасна ціль! Лиш би підійшли ближче!

Але тільки-но хотів віддати наказ, щоб каноніри готувалися до бою, як вогні враз погасли, уруські судна розтанули, мов потонули в густій нічній темряві.

Серце Гасана-паші здригнулося. Якась пастка! Невже уруси зважилися на нічний бій? Але ж в історії морських воєн нічого подібного не було! І все ж – що робити? Ніч така темна – хоч в око стріляй! Де ворог, не видно! Що затіває, невідомо!

І ще раз здригнулося серце хороброго капудана-паші – і він звелів подати звуковий сигнал про відступ. До Очакова! Під захист його батарей!

2

Минуло кілька днів. Контр-адмірал Нассау-Зіген, користуючись тихою погодою, стояв на рейді проти Кінбурнзької коси, прикрившись з боку Дніпровського лиману запорізькою флотилією.

Гасан-паша не давав про себе знати, і на кораблях панувала тиша. Всі відпочивали, насолоджуючись вечірньою прохолодою.

І ось тоді, коли вже ніхто не ждав турків, у вечірніх присмерках раптом забовваніла ворожа ескадра. Вона йшла на веслах кільватерним строєм, дугою охоплюючи російську та запорізьку ескадри, а охопивши, зупинилася.

Сидір Білий та Поль Джонс на каюках перебралися на флагман. Нассау-Зіген зустрів їх питанням:

– Що будемо робити? Гасан-паша прибув сюди з явним наміром атакувати нас! У нього немала сила – п’ятдесят сім суден.

– Я думаю так само, – погодився Сидір Білий. – Але раніше, як зійде сонце, він не розпочне атаки. Вночі, думаю, не посміє…

– А ми?

– Хоч на годину, хоч на півгодини ми повинні розпочати раніше, – сказав Поль Джонс. – Тоді ініціатива буде в наших руках!

– А може, відійти?

Кошовий запротестував:

– І що ми вигадаємо? І далі гратимемося в кота-мишки? Адже коли-небудь змушені будемо розрубати цей гордіїв вузол! Все одно