Читати книгу - "Привид безрукого ката"

хіба що для того, щоб їй поклонятися. Стільки всього нараз було закладено у ній творцем, що без її дозволу ніякий чоловік з нею нічого не зміг би зробити. Ні любити, ні ненавидіти... Бо добратися зась до того, що постійно тече, переливається, змінюється... Видно, щоб Лев прийшов до тями, диво-жінка натиснула у собі кнопку «стоп».

— Зоряна? — запитав Лев спантеличено.

— Вона, — відповіла усміхаючись. Не несла жодної загрози. Лише довіру та красу. Тепер Лев добре розумів суддю, який захоплювався цією жінкою навіть у своїй безмежній ненависті. — Ти знаєш, чого я привела тебе сюди, Леве? — запитала граючись, наче знала Безрукого вічність.

— Я гадав, я сам сюди забрів, — відповів Лев.

— «Гадав» — ключове слово у твоїй репліці, — пояснила Зоряна. — Я привела тебе сюди, щоб здійснити обмін... Не буду тягти час, бо для тебе він незабаром матиме вагу. Одне слово, я маю те, вірніше, того, хто для тебе найдорожчий у світі...

— Марі?!. — вирвалося у Лева.

— Точно, — Зоряна не зводила своїх диво-очей з Лева. — Але для цього мені потрібно позбавити твою душу вічності...

— Тобто?..

— Ти відмовляєшся від своєї місії «прощення». І все. Просто...

Ураган зчинився всередині у Безрукому. Він збурив у ньому кожну клітинку — почалася така бійня, що нехай усі армагеддони світу сховаються...

— Вона тебе кохає, — підкидала тягарців на шальку ваг Зоряна. — Вибирай: вічність у поневіряннях або смертність — у любові. Тим більше що тебе твій бос простить. Ти ж віриш у прощення, так?.. Тоді щиро покаєшся — і все...

— А...

— Секунду, — не дала договорити Левові Зоряна. — Хочеш побачити Марі — ось!..

Смолоскипи згасли, наче їх умить накрила ніч. А коли знову запалахкотіли, роздмухані невідь-звідки взятим протягом, на жертовнику була... Марі. У великій, звуженій угорі підвісній клітці. Як пташка, вкинута на потіху хазяїну, який не має уявлення, що таке свобода, і який тишком-нишком проклятий бути колись теж в'язнем... Марі була у довгій білій сорочці, чиста, наче новий сніг. Стояла, тримаючись за ковані перегородки, схудла, змарніла, але найрідніша у цілому світі. Її думки блукали десь далеко, високо, тільки не тут...

Лев забув про все. Які обов'язки, місії, призначення, кати, привиди, прощення, вічності можуть бути, коли не можеш обняти ту єдину, заради якої став людиною?.. Заради якої хочеться дарувати світові любов?..

— Марі! — кинувся Лев до коханої, її очі заблимали і, заряджені його любов'ю, ожили, в них спалахнуло життя, тіло стрепенулося, вдарило такою силою, що металевими перегородками клітки забігали блискавки, здавалося, ось-ось дві справжні любові возз'єднаються і наведуть у галактиці лад, але...

Пролунав страшний підземний вибух. Стіни підстрибнули, стеля заторохтіла своїми древніми кістками, тисячолітній пил замуровував ніздрі, залатував очі. Схоже на те, що нарешті стався довгоочікуваний і вистражданий... кінець світу...

Ні тобі стогонів, ні прокльонів, ні криків про допомогу. Ні молінь і благань прощення... Тиша... Могильна тиша, страшна, ніби пекло... Яку сполохав запилюжений Ярема Сильвестрович, що за допомогою своїх дебелих охоронців виліз з підземелля і потужним ліхтарем освітив те, що залишилося після кінця світу. Ліхтар знайшов тремтячу Марі у кутку клітки, розпластаного на долівці Лева, присипаного уламками каміння, притиснуту до стіни горду Зоряну... Суддя сам запалив смолоскипи, поки двоє охоронців навели пістолети на Зоряну і не зводили з неї очей. Видно, мали такий наказ...

— Що, не чекали? — задоволено розтер розведену слиною пилюку на долонях суддя, як майстер перед важливою роботою. — А я не спав, не дрімав, ідіотом не був, дурника тільки вдавав, — приповідав Лавник. — Навіть Зоряна Преподобна і Марі Перевтілена — дві великі комбінаторки — не знали, не відали, що у цій страхітливій кам'яниці є підземний перехід, що веде... до самої ратуші. Отак... А я вирахував. Як?.. Розкажу вам на страшному суді. Але... оскільки час невпинно наближається до магічної дати вічності, я хочу спочатку вирішити деякі свої справи. Ваше сприяння — ваше майбутнє. Ви не телепні. Так що...

Лев нікого не бачив і нічого не чув. Його метою була Марі. Він звівся і хитаючись поплентався до неї. Але через мить упав, як підкошений, ухопившись за ногу. Один з охоронців опустив руку з пістолетом — постріл був безшумний, а то б звук довалив те, що залишилося від вибуху.

— Вибач, Безрукий, я наказав своїм стріляти без попередження. Ви ж такі всі непевні, непередбачувані. Я не можу безкінечно ризикувати. Розумієш?.. — суддя випромінював упевненість. Так що...

— Відпусти Марі, Яремо!..

— Але ж ти, Безрукий, і телепень! Ти що, ще не врубав, що твоя Марі — твій ворог? Що вона заодно із Зоряною, що вони — третя сила, що бореться за вічність?.. Змирися нарешті, що ця штучна хвойда — насправді Марія Коваль, що перепробувала півсвіту, захомутала діда-смертника і зробила собі пластичну операцію!..

— Негідник... — нарешті кволо озвалася Марі. — Як ти смієш?..

Шмідт не встигла дізнатися у Лавника, що він сміє, бо активізувалась Зоряна і двома фантастичними рухами вирубила дебелих охоронців. Ті попадали обличчями вниз, як манекени. Проте не спав Ярема Сильвестрович. Він зі спритністю каратиста вихопив з кишені енергопістолет і вистрілив у Зоряну. Цівка енергії вилетіла з дула, конвульсіями затріпотіло тіло Зоряни і прилипло до стіни. Жінка з болю попрокушувала собі губи, проте навіть не пискнула.

— Зорянко, без фокусів! — помахав пальцем Ярема Сильвестрович. — Мені