Читати книгу - "Після кави, Абдул Рашид Махмуді"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На прощання, вона кинула: «До зустрічі». Це фраза, яку люди зазвичай вимовляють із ввічливості. Між нами не було обіцянок, вони були б ні до чого. Вона сказала це й зникла. Як можна стверджувати, що не було домовленостей? Які зобов’язання між гостем і господарем? Домовленості з’являються, коли гість приймає запрошення. Інакше навіщо Одіссей зарізав своїх обтяжливих гостей? І чому спалахнула й лютувала запекла Троянська війна? Але яка користь у дотриманні обіцянок, якщо я впевнений, що нічого не отримаю від неї? Нахед невловна, і я не маю чим її спокусити. Я повернуся в Єгипет без неї чи її сестри. Пророцтво віщувало, що я вийду з води без улову, так і станеться. Обіцянка, яку я давав, — справдиться, вона повернеться й знайде мене таким, яким покинула — своїм гостем. Інакше б не залишилося відчуття прихильності, яке з’явилося в ту ніч, ніч відчаю. Зізнайся, що вона зменшила твоє спотикання й підняла тебе з прірви, у яку ти скотився. Зізнайся, що коли тебе відкинуло на узбіччя, ти був на межі відчаю й утратив віру в життя. Була лише темрява й смерть. Потім вона прийшла й сказала: «Ідіть за нами». Це була радість. І це був твій знак. Ти випадково відновився і переїхав до міста, випадково отримав освіту і полюбив читати, випадково вирвався з кайданів Санії й зустрів Нахед. І це був щасливий шанс, тож цінуй цей момент і бережи його, тримай «бога за бороду», прислухайся до нього й не прагни нічого іншого. Ти забув свою обіцянку, коли на шиї затягли зашморг і мотузка дивом розплуталася, ти б ніколи більше не пустив смуток у своє життя? Зараз ти звільнився від зашморгу... Тож радій! Ти бачиш сонце й маєш чим дихати, є країни і є свобода! А ти покинув Сальму, і твоє серце досі в агонії.
Коли я майже підійшов від гроту Заклинателя до своєї квартири, сніжинки нагадали мені феєрверк у карнавальну ніч. Нахед повернеться до Різдва. Це буде через п’ять тижнів, і я чекатиму на неї, що б не трапилося, і вона знайде мене таким же, яким я був до її від’їзду. Я був чоловіком, якого вона приймала. І я повернуся в Єгипет з майже порожніми руками, але мені достатньо й того що вона дала. Чи будеш сумувати за нею в Єгипті? Так, я вже сумую за нею. Чи вилікуєшся від душевного болю? Чи не охопить жаль, що пожертвував Сальмою? І як можна припустити, що так легко вилікуватись? Можливо Сальма та жінка, яку я шукав. Вона сказала, що самотня. Але це нічого не змінює. Я отримав Нахед, і це великий дар. Я не з порожніми руками повернуся в Єгипет. Чому я забув про музику? Частина її закарбувалася в моїх пальцях. Потім була мелодія, над якою потрібно було працювати, щоб вона зазвучала. Мелодія була моєю нагородою. Мені здалося, що я видихся, але тепер наприкінці подорожі маю задуми написати два романи.
Героєм першого роману я зроблю Салема, якому Маріка нав’язала дивну дитину, що зіпсувала йому життя. Якби не цей малий, Салем насолоджувався б коханням дружини до кінця днів своїх. Катастрофа цього чоловіка жахає мене. Але я розумію Маріку, якій потрібна була дитина, і Салем був несправедливим, не поважаючи її бажання материнства. Як знайти золоту середину між цими людьми, з їхніми мріями і бажаннями? Цей роман буде легким.
Другий роман виверне нагору все, що приховане всередині. Це роман про Санію і кривдне ставлення до неї Мідхата. Бідолашна Санія, її
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Після кави, Абдул Рашид Махмуді», після закриття браузера.