Читати книгу - "Потраплянка на заміну, Літа Най"

Я відчула, як величезна туша піді мною напружилася. Дракон роздумував над моїми словами. І я востаннє жалібно прошепотіла:

– Благаю тебе.

Це спрацювало. Азидіам розвернувся, і тепер ми летіли в протилежний бік. Уже за хвилин двадцять дракон почав знижуватися, прямуючи до впадини між скелями, де я побачила справжній військовий табір.

Дух-хранитель Дарлема пішов на приземлення, активно махаючи крилами, а я сильніше обхопила його шию, щоб не звалитися. Коли його лапи торкнулися землі, дракон підставив мені крило, і я з'їхала по ньому, як на справжній гірці.

У мене не було часу розглядати все навколо. Побачила лише на солдатів, що шеренгами ходили в різні боки і чітко виконували накази. Я кинулася до найбільшого намету, біля якого стояло двоє стражників. Вони мене впізнали, бо без жодного запитання пропустили всередину.

Зайшовши, я відразу ж помітила високу постать Дарлема, що стояла серед інших емірів. На душі миттєво відлягло, і я широко усміхнулася. А от побачивши мене, чоловік навпаки насупився. Брови зійшлися на переніссі і його очі недобре спалахнули. Перериваючись на півслові, чоловік швидко попрямував до мене. Схопивши за лікоть, він вивів мене в іншу кімнату (якщо це можна так назвати всередині намету).

– Що ти тут робиш? – гнівно проричав він.

Мені ж було начхати на його тон, запитання і докори. Я піднялася на носочках і припала до його вуст. Минула мить, перш ніж здивований чоловік таки відповів на поцілунок. Коли він притягнув мене до себе так близько, що ледь ребра не затріщали, я видала тихий стогін. Провела руками по плечах чоловіка, потім шиї і запустила пальці в довге волосся. Ось він. Мій чоловік. Моя кохана людина. Моє життя. Тільки в його обіймах я змогла нарешті заспокоїтися.

Неохоче, але Дарлем усе-таки відірвався від мене. Його очі все ще були затуманеними. Він провів рукою по моїй щоці й цього разу м'якше запитав:

– Як ти тут опинилася?

– Азидіам приніс.

Я побачила таке здивування на його обличчі, що тихо засміялася. Так, він явно не очікував, що дух ослухається його наказу.

– Не відсилай мене, будь ласка, – прошепотіла в його губи я. – Я не зможу бути далеко від тебе.

– Тут занадто небезпечно, – похитав головою Дарлем.

– Я знаю. Але саме це й лякає мене. Не хочу сидіти в невіданні й щосекунди уявляти найгірші сценарії. Якщо ти не хочеш приїхати додому і виявити дружину із серцевим нападом, ти зобов'язаний дозволити мені залишитися.

– Серцевий напад набагато гуманніше за те, що може трапитися з тобою тут, – серйозно заявив чоловік.

– Нагадаю, у мене ще є кілька життів у запасі.

– Алексо, навіть чути не хочу. Кожне твоє життя – це час, який ми зможемо провести разом, і я оберігатиму кожне з них.

– Ця розмова марна, – холодно кинула я, вибираючись з обіймів Дарлема. – Я залишаюся, і ти не зможеш цьому перешкодити. Тож не втрачай свого часу. Ти не єдина причина знаходитися тут. Я можу бути корисною. Один із дарів мого хранителя – полегшення болю. А ще, якщо ти забув, я можу проводити сейліум. Думаю, ритуал зцілення дуже корисний під час битви з демонами.

Чоловік довго дивився на мене примруженими очима, а потім важко видихнув, і я зрозуміла, що перемогла. Від щастя я не втрималася і кілька разів підстрибнула на місці. Наостанок чмокнувши Дарлема в щоку, я майже бігом повернулася в те приміщення, де зібралося військове керівництво Тенталя.

– Ми знайшли підходяще місце, – помітивши повернення Повелителя, відгукнувся Елронд. Генерал почекав, поки мій чоловік підійде до столу, а потім ткнув пальцем в одну з карт. – Ця ущелина – дуже вигідна позиція. Ауріон каже, що тут ми зможемо застати їх зненацька. І що важливіше – на такій вузькій ділянці вони не зможуть розкрити весь свій силовий потенціал – недостатня територія для маневрів.

– На цих схилах, – провів рукою по розкресленому аркушу Ауріон, – можна розмістити стрільців. Тут вони будуть у відносній безпеці, та з відмінним оглядом на ворога.

Два головних воєначальники замовкли, даючи час Дарлему оцінити їхній план.

– А що демони? – тихо відгукнулася я, не наближаючись до центру кімнати. – Вони вже почали проникати в наш світ?

– Так, – відповів Елронд. – Дозорні повідомляють, що вони проходять через портал, але поки не починають спуск із гори.

– Збирають достатню армію, – задумливо вимовив Дарлем.

– Потрібно якось закрити портал, – зауважила я. – Інакше все це не має жодного сенсу. Вони продовжать лізти сюди, поки наша армія не закінчиться.

– У мене є припущення, – уперше подав голос Тредан, виходячи з кутка, де був наполовину прихований у тіні. – Коли я відмикав замок, портал мав різний вигляд. Іноді світився яскравим світлом, а іноді – тьмяним. Демони з'являлися тільки в першому випадку.

– До чого ти ведеш? – буркнув Ауріон. Емір усе ще не довіряв Тредану, і йому явно не подобалося, що він знаходиться тут. Як зрештою і генералу: він теж кидав на чоловіка невдоволені погляди.

– Я думаю, з іншого боку в порталі теж є замок. І двері відчиняються, тільки якщо з обох боків їх відімкнути.