Читати книгу - "Потраплянка на заміну, Літа Най"

– Ти пропонуєш вторгнутися у світ демонів і забрати їхній замок, щоб замкнути портал із нашого боку? – Елронд кинув це з такою зневагою, що навіть мене обдало хвилею презирства, хоча як на мене ідея була непоганою.

– Я лише озвучую здогадки, – холодно відповів Тредан. – Розробляти тактику – це ваше завдання, товаришу генерале.

– Перетинати портал ми не будемо. Це надто небезпечно, – зосереджено сказав Дарлем. Хоча це не було схоже на категоричну відмову, радше план на найближчий час. – Скоро прибуде Валдіс. Він найкраще знається на амулетах і каменях елебро. Можливо, він зможе щось придумати, щоб закрити портал із нашого боку.

Після цього чоловіки почали обговорювати деталі плану і продумувати які групи і з яких флангів будуть заходити. Я в цьому нічого не тямила, тому навіть не намагалася вникнути. Подумувала вже вийти з намету, але в останній момент мій погляд наштовхнувся на Таміорна. Я запримітила його ще від початку, але весь цей час він і слова не промовив. Чоловік сидів біля дальньої стіни на невеликій лаві. Лікті складені на колінах, а голову він впустив у долоні. Його поза не змінилася жодного разу. Я не змогла більше ігнорувати стан еміра, тож тихим кроком, я підійшла й опустилася на лавку біля Таміорна.

– Мені шкода, – пошепки промовила я.

Тіло чоловіка здригнулося, ніби він і не помітив, як я опинилася поруч. Він лише злегка повернув голову, і подивився на мене з-під опущених вій.

– Я знаю, що сталося, – відчуженим голосом промовив Таміорн. – Моя сестра намагалася виштовхати тебе у світ демонів. Не думаю, що тобі справді шкода, що вона померла.

– Мені не її шкода, – чесно зізналася я, не вбачаючи сенсу лицемірити. – А тебе.

Брови чоловіка насупилися, і тепер він дивився на мене з дещицею сум'яття в очах.

– Я знаю, як це втрачати рідну людину. Ти мов залишаєшся без частинки себе самого. Ефа не була прикладом для наслідування, але все-таки вона була твоєю сестрою. Єдиною рідною людиною. Мені щиро шкода, що тобі довелося пережити її смерть.

Якийсь час ми мовчали. Я, підкоряючись якомусь внутрішньому відчуттю, поклала долоню на опущену голову Таміорна і повільно провела по волоссю. По венах потекла магія, і я направила її до чоловіка. За секунду він голосно видихнув, і я відчула, як частина тягаря спала з його душі.

– Невже між нами нарешті розтанув лід? – на губах чоловіка з'явилася ледь вловима усмішка.  

– Не наглій, – легко штовхнула його в плече. – Температура піднялася лише на пару градусів, до розставання ще далеко.

Наступної миті в намет влетів молодий чоловік.

– Військо противника готове, – прорапортував він. – Демони прямують сюди.