Читати книгу - "Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999"

східна політика була насправді досить мудрою переорієнтацією впливу європейських інституцій, до яких Польща збиралася приєднатись. Оскільки після 1994 р. Польща випереджала Литву й Україну в своїй інтеграції із Заходом, представники литовської та української еліти, зацікавлені в такому ж успіхові, звертали на неї пильну увагу. Польща приєдналась до НАТО в березні 1999 р. Попри запеклі дебати навколо цієї події й очікуваного майбутнього розширення, для Польщі, як і для її східних сусідів, важливішим залишався вступ до Європейського Союзу.

«Повернення до Європи», найпромовистіше гасло опонентів комунізму та реформаторів у посткомуністичних державах, завжди було оксимороном. Європи, що передувала встановленню комунізму в Східній Європі, на 1989 р. вже не існувало. Ідею повернення до міжвоєнної Європи навряд чи серйозно розглядав хтось іще, окрім її найупертіших і сповнених ностальгії прихильників. Те, що східноєвропейці мали на увазі під «поверненням до Європи» після 1989 р., було не поверненням до минулого, а стрибком уперед до досягнень післявоєнної Західної Європи; стрибком, надію на успіх якого забезпечувала спільна європейська культура. Інституційний проект європейської інтеграції успішно втілювався від Римського договору 1957 р. і до східноєвропейських революцій 1989 р., а країни Східної Європи розраховували одразу долучитись до норм і практик, що потребували десятиліть нагромадження. Європейський Союз також багато в чому змінився в 1989–1999 рр.: тоді як Польща та інші східноєвропейські країни-кандидати прагнули продемонструвати свою готовність до членства, ЄС перетворювався на політико-економічний союз зі спільним зовнішнім кордоном та спільною грошовою одиницею. Однак Польща очікувала, що її буде прийнято під час наступного етапу розширення ЄС у 2004 р.; тоді ж мала приєднатись і Литва. Проте немає й мови, що будь-хто з їхніх східних сусідів — Білорусь, Україна чи Російська Федерація — буде включений до ЄС до 2040 р. Це змушує нас думати про десятиліття, під час яких Польща та Литва будуть східними кордонами Європейського Союзу[641].

На початку 1990-х рр. здавалося, що Європейський Союз постав перед вибором: швидке розширення чи подальше виношування планів щодо запровадження спільної грошової одиниці. Насправді розширення зайняло стільки часу, що спільна грошова одиниця стала fai accompli[642]. Тим часом у структурі ЄС відбулась інша фундаментальна зміна. Тоді як у 1990-х рр. у Польщі та в решті східноєвропейських держав тривали реформи, ЄС усував останні бар'єри на шляху до безперешкодного внутрішнього пересування між країнами-членами та створював відповідний міцний зовнішній кордон. Цілком очевидно, що Шенгенська угода, задумана для уможливлення вільного руху в межах Європейського Союзу, сконцентрувала поліцейські сили на зовнішніх кордонах ЄС. Терористичні атаки 11 вересня 2001 р. консолідували цей режим. І це викликає занепокоєння. Перші дві частини цієї книги продемонстрували важливість контактів між освіченими елітами для перетворення та примирення націй. Як ми побачили в її третій частині, подібні контакти були життєво необхідними для вироблення великої стратегії «Культури» національного примирення між Польщею, Литвою, Білоруссю й Україною та мирного розпаду Радянського Союзу. Про це варто пам'ятати, оскільки розширення ЄС стає на заваді зв'язкам східної еліти з Польщею. Після приєднання Польщі до ЄС російські, білоруські та українські громадяни будуть (фактично та символічно) відділені від «Європи»[643]. Перед вісьмома мільйонами російських громадян, які щороку в 1990-х рр. відвідували Польщу (легально й нелегально), цю можливість буде закрито. Незалежно від того, чи вважали вони Польщу зразком, чи ні, цей досвід принесе їм розчарування та, можливо, приниження. Глибока прірва між Польщею та Білоруссю також буде на користь диктаторському режиму Лукашенка чи подібним до нього. Білоруські торговці, єдина група, що отримала поступки від Лукашенка, опиняться відокремленими від своїх ринків; у 1990-х рр. більшість із них мали певний зв'язок із Польщею і через неї — з ширшим світом вільної торгівлі та демократичних інституцій[644]. Ізолювати білорусів від Польщі означає позбавити їх єдиної демократичної можливості.

У 1997 рр. Україна та Польща запровадили безвізовий режим. Досвід, отриманий українцями у великій слов'янській державі, громадські інституції та вільний ринок якої працюють, є надзвичайно цінним для проведення соціальних реформ в Україні[645]. Проект побудови української держави — це наріжний камінь європейської безпеки у XXI ст., а головною його структурною прогалиною залишається відсутність адміністративної та економічної реформ, а також слабкість судової влади. Таким чином, ці польсько-українські зв'язки є надзвичайно важливими для Європи загалом. Польський міністр закордонних справ Геремек відверто говорив про це в 1997 р. під час свого офіційного візиту до Києва, що передував його першому візиту до Брюсселя[646]. Наприкінці 1990-х і у 2000–2001 рр. Польща опиралась європейським вимогам анулювати безвізовий режим з Україною, стверджуючи, що вона виконає свої зобов'язання після формального приєднання до ЄС. Таким чином, новий уряд «Солідарності» та президент Кваснєвський продовжували східну політику й залишались більш проукраїнськими, ніж того хотіли б їхні європейські партнери (та польська громадськість)[647]. Проте щойно Польща насправді приєднається до ЄС, її особливі угоди з Україною втратять чинність. Люблін і Брест, місця великих польських політичних та релігійних уній зі східними сусідами у ранньомодерний час, сьогодні лежать по різні боки польського східного кордону. Що Європейський Союз запропонує своїм новим сусідам, коли польський східний кордон стане і його кордоном?

Український президент Кучма мріяв про те, що застави, які Польща збудувала у 1990-х рр. на своєму кордоні з Україною, стануть такими ж рудиментами, як і ті, що існували раніше на французько-німецькому кордоні[648]. Колись, мабуть, вони ними й стануть, та наразі ці пости символізують польське бажання приєднатися до ЄС, перемістивши його зовнішній кордон з Одри на Західний Буг: між ЄС, Україною та Білоруссю. Хоча Польща може затягнути з імплементацією європейських рекомендацій, вона мусить засвідчити готовність своїх інституцій до того, як вона приєднається до ЄС. Як і кордони, що мусять бути делімітовані, демарковані та убезпечені перед тим, як вони стануть анахронізмом, так і Польща має довести, що є успішною державою, до свого приєднання до Європейського Союзу. Після «повернення до Європи» Польща логічно завершить не лише свою західну політику, а й східну. Підтримуючи суверенітет східних сусідів, пропагуючи європейські норми та поширюючи європейські впливи, Польща 1990-х рр. поводилась як суверенна національна держава з визначеними інтересами та цілями. Приймаючи та пропонуючи іншим певну модель національної держави в Північно-Східній Європі, Польща створила умови, за яких вона могла стати частиною Європейського Союзу. Приєднавшись до ЄС, Польща стане однією з тих національних держав, що поєднують суверенітет із традиційною спадщиною державної влади.

Ця книга розпочалась зі схожого моменту в європейській історії: Люблінської унії 1569 р. Варшава та Вільнюс, як ми можемо сьогодні сказати, об єднали в Любліні свої суверенітети, щоб створити Річ Посполиту. Ранньомодерна польсько-литовська держава була набагато більшою за територією, амбіціями та європейським впливом, ніж дві маленькі національні держави, що сьогодні носять її імена. Її громадяни вірили, що вони створили найкращий політичний устрій у світі. Їхня республіка втілювала принципи демократії, громадянських прав, релігійної толерантності та конституційного правління, що зараз вважаються європейськими par