Читати книгу - "Як розлучитися з відьмою, Ольга Соболєва"

Врешті-решт загін головорізів дібрався до напівзруйнованого маєтку. Навколо розрісся зовсім молодий лісок, а частина будівлі збереглася достатньо добре, аби перетворити її на лігво розбійників. Коли подорожні зупинилися у перекопаному кротами дворі, Бабій стягнув з воза Лідію. При цьому чоловік не відмовив собі у задоволенні обмацати ноги та стегна знахарки. За що й дістав копняка поміж колін. Гнідий спробував втрутитися, але Лідія сердито вигукнула:

- Будеш з повіями себе так поводити! А я жриця Олеандри. Забажаю і твій стручок відсохне під корінь!

Гнідий одразу ж відскочив, а принижений Бабій пошкандибав геть. В результаті дівчину підхопив під лікоть Гримало.

- Знову кляпа захотіла? Чи язика відрізати? Навряд чи Грауфігур він буде потрібен.

- Та хоч на ефіті пали, - сердито прошипіла Лідія. – Але ганьбити себе не дозволю.

- Яка гонориста, - скривився ватажок у подобі посмішки. При цьому частина його обличчя так і залишилася непорушною. – Це допоки жива.

Боляче стиснувши руку дівчини, Гримало віддав її одному з підлеглих та пояснив, де розмістити. Хоча «розмістити» - це голосно сказано. Полонених привели у простору кімнату, що, вочевидь, колись слугувала їдальнею якомусь вельможі. Раймара одразу   кинули у куток подалі. Лідію ж залишили біля пустого каміну. Згодом обом дали води та трохи їжі. За чим розбійники зажили своїм життям. Хтось займався конями, хтось дровами, хтось готував вечерю і так далі. З уривків розмов, дівчина зрозуміла, що таємничої Грауфігур зараз немає тут. Може це й на добре? Але як виплутатися з халепи? Руки були туго зв’язані, а якихось особливих магічних сил знахарка не мала.

Сонце вже зовсім сховалося за горизонт, коли Лідія відчула якесь шевеління в долонях. Воно повільно перемістилося вище по руці і зовсім скоро опинилося на плечі.

- Guten Abend, sehr geehrte Frau, - привітався писклявий голосок. - Mein Name ist Little. По-вашому Крихта.

Обережно повернувши голову, дівчина побачила, що під її волоссям на плечі ховається білий щур з золотим хвостом.

- Добрий вечір, - здивовано прошепотіла знахарка. – Мене звати Лідія.

- Ich weiß, - впевнено кивнув гризун. – Я тут аби допомогти. Graue Figur спробувала перетворити мене і meine Familie на монстрів. Але їй це не вдалося. Занадто древня Magie тече в моїй крові! Зате я дістала чудовий golden хвостик і гострі Zähne.

Після чого щуриха показала справді надзвичайно гострі зуби. Такими тільки полювати та терзати здобич.

- Also, чим я можу допомогти обраниці богинь?

- Ти знаєш про богинь? – захвилювалася Лідія, чим мало не привернула до себе увагу розбійників.

- Ich weiß nicht viel, - сумно зітхнула Крихта. – Але хочу помсти. Ніхто не має права перетворювати meine Familie на монстрів!

Раптом до дівчини підскочив Бабій:

- Що ти тут бубниш під носа? Чаклуєш?

Крихта знову зарилася у волосся, так і залишившись непоміченою.

- Молюся, - Лідія зобразила святу невинність на обличчі.

- Не тій молишся. Грауфігур – ось хто стане наступною богинею! І не тільки тут…

- Бабій!

Гримало недарма дістав таке прізвисько. Його голос кожного разу змушував підскочити всіх, а не тільки названого.

Почувши незадоволення в голосі ватажка, Бабій знітився:

- Так я ж… того…

- Збери провіант на завтра в дорогу.

Незадоволено зиркнувши на знахарку, розбійник пішов геть. А от Гримало навпаки вирішив навідатися до полонених. Він спочатку окинув оком Раймара, що весь цей час вів себе досить тихо. Герцог намагався не виказувати слабкості, проте Лідія чітко бачила, що стан чоловіка погіршився. Як же хотілося врізати тією ломакою Бабію! Та так, щоб вже і не встав. Вісса мала рацію – це справжні душогуби і нічого хорошого від них не можна чекати.

Тим часом Гримало зупинився перед Лідією:

- Навіть не думай тікати. Твою гру завершено і ти, дурепо, програла.

- Я не розумію про що мова, - чесно зізналася знахарка.

- Жриць більше немає, - криво усміхнувся ватажок. – Чи ти думаєш ми просто так по лісах та селищах нишпорили? Розважалися?

- То це ви спалили Феіру? – голос дівчини здригнувся від спогадів.

- Не відьмолови ж! – фиркнув Гримало. – Хоча їм теж треба подякувати. Вони зібрали в одному місці стільки відьом, що це просто справжній подарунок.

- От тільки Маргариту довелося викрадати прямо з палацу, - здогадалася співрозмовниця. – Зникнення відьмоловів теж ваших рук справа?

- Яких відьмоловів? – самовдоволено вишкірився ватажок. – Забудь це слово. Їх більше не існує. Скоро позбудемося останнього.

- Не дуже розумно розповідати мені свої плани.

- А що ти зробиш? В тебе є лише сила трьох слабеньких жриць. А Грауфігур, окрім трьох жриць, має ще й незліченну кількість відьомських душ. От і думай.

- Трьох? – здивувалася Лідія. – Хто ж зі жриць вам не під силу?