Читати книгу - "Фірма"

у папках, чи не так?

— Ні, немає. У нас є й інші записи.

Тарранс про ті інші записи думав протягом шести миль дороги. І було очевидно, що інших записів вони не побачать, поки Мак-Діри не отримають перший мільйон. Він проковтнув інформацію.

— Я не впевнений, чи ми зможемо вам передати гроші так, як ви цього хочете, не отримавши спершу папок.

Він блефував, і вона це добре зрозуміла. Всміхнулася.

— Невже нам із вами треба грати в ігри, містере Тарранс? Чому би вам просто не заплатити гроші й припинити ваші ігри?

Якийсь студент-іноземець, схоже, араб, наблизився проходом-до туалету. Тарранс застиг, втупившись у вікно. Еббі, мов справжня подруга, поплескала його по руці. Воду злили — звук був, як з невеликого водопаду.

— Коли це буде? — запитав Тарранс. Вона вже до нього не торкалася.

— Папки готові. Коли вже ви переведете мільйон?

— Завтра.

Еббі теж задивилася у вікно, краєчком рота вела далі.

— Сьогодні п’ятниця. Наступного вівторка, о десятій ранку за східним часовим поясом, часом Багамських островів, ви здійснюєте переведення мільйона доларів з вашого рахунку в мангеттенському «Кемікел Банк» на номерний рахунок в банку «Онтаріо» у Фріпорті. Ця чиста законна транзакція займе у вас п’ятнадцять секунд.

Тарранс спохмурнів, дуже уважно слухав.

— А що, коли в «Кемікел Банк» на Манхеттені у нас немає рахунку?

— Зараз немає, в понеділок буде. Я впевнена, що у вас у Вашингтоні є люди, здатні таке здійснити.

— Авжеж, є такі.

— Добре.

— Але чому саме «Кемікел Банк»?

— Це Мітч замовляє, містере Тарранс. Повірте, він знає, що робить.

— Бачу, він добре впорався з домашньою роботою.

— Він завжди виконував домашні завдання. І ви повинні ще одне запам’ятати. Він набагато розумніший за вас.

Тарранс форкнув, штучно засміявся. Десь зо дві милі вони їхали в мовчанці, кожен обмізковував наступні запитання й відповіді.

— Окей, — проказав Тарранс майже сам до себе. — А коли ми отримаємо папки?

— Щойно гроші надійно будуть переведені у Фріпорт, нас повідомлять. До пів на одинадцяту в середу вранці до вашого офісу в Мемфісі доставлять службою «Федерал Експрес» пакунок із запискою й ключем від камери схову.

— Тож я вже зможу повідомити містеру Войлесу, що в середу до обіду папки будуть у нас?

Вона мовчки стенула плечима. Тарранс зрозумів, яким нерозумним здалося його запитання. Вигадав наступне, краще.

— Ми повинні знати номер рахунку в Фріпорті.

— Вже записала. Я вам передам, щойно зупиниться автобус.

З деталями розібралися. Він сягнув рукою під сидіння й знову взявся до книжки. Перегорнув сторінки, вдав, що читає.

— Та посидьте ще хвилину, — мовив.

— А що, якісь запитання є?

— Так. Поговорімо про ті додаткові записи, які ви згадали?

— Гаразд.

— А де вони?

— Гарне запитання. Якщо я добре пам’ятаю домовленість, ми спершу маємо отримати другу частину виплат, півмільйона в обмін на достатні докази, які вам дозволять висунути звинувачення. Ці записи є умовою другого етапу угоди.

Тарранс перегорнув сторінку.

— Тобто, ви хочете сказати, що вже володієте е-е-е, брудними папками?

— У наших руках більша частина зі всього необхідного. Так, у нас сила брудних папок.

— Де вони?

Вона ласкаво всміхнулася, погладила його руку.

— Я вас запевняю, в камері схову серед чистих папок їх немає.

— Але вони вже у вас?

— Скажімо, так. Ви хотіли би пару переглянути?

Він згорнув книжку, глибоко зітхнув. Не зводив з Еббі погляду.

— Звісно.

— Я так і думала. Мітч каже, що ми вам передамо пачку документів з десять дюймів завтовшки, які стосуються справи «Данн Лейн Лімітед». Там копії банківських рахунків, статути компанії, ділові записки. Правила внутрішнього розпорядку, дані про банківських службовців, про власників акцій, про переведення грошей, листи Натана Лока до Джоя Моролто, робочі записи та сотня інших ласих шматків, завдяки яким ви втратите сон. Прекрасні матеріали. Мітч вважає, що з одних лише записів зі справи «Данн Лейн» ви зможете вивудити тридцять обвинувачень.

Тарранс ловив кожне слово; і вірив їй.

— Коли я все побачу? — запитав спокійно, та видно було, що йому мало терпець не уривається.

— Коли з в’язниці вийде Рей. Це обов’язкова умова угоди, ви ж пам’ятаєте?

— Ах так, Рей.

— Ах так. Або він опиняється по цей бік стіни, містере Тарранс, або ви можете забути про фірму Бендіні. Ми з Мітчем забираємо свою здобич у мільйон і розчиняємося в темряві ночі.

— Я працюю над цим.

— Попрацюйте старанніше, друже.

Це була не проста погроза, він знав. Тарранс розгорнув книжку і втупився в неї.

Еббі витягла з кишені візитну картку фірми «Бендіні, Ламберт і Лок», кинула її на книжку. На звороті був записаний номер рахунку 477DL-19584, «Онтаріо Банк». Фріпорт.

— Я повертаюся на своє сидіння там, подалі від двигуна. Про наступний вівторок ми домовилися?

— Жодних проблем, друже. Ви виходите в Індіанаполісі?

— Так.

— Куди поїдете?

— Додому до батьків у Кентуккі. Ми з Мітчем поживемо окремо.

І вона пішла.

Теммі стояла в одній з довжелезних душних черг на митниці в Маямі. На ній були шорти, босоніжки, топ на одній бретельці, сонцезахисні окуляри, солом’яний капелюшок, і вона не відрізнялася від тисяч таких самих зморених сонцем туристок, які поверталися з попечених сонцем пляжів Карибських островів. Перед нею стояла пара молодят, навантажена сумками з пляшками з безмитними спиртними напоями й парфумами, явно не в настрої, сварка вже розгорілася. Позад неї примостилися дві новесенькі шкіряні валізи «Гартман», а в них — досить документів і записів, щоб висунути звинувачення сорока юристам. Її роботодавець, також юрист, порадив придбати валізи на коліщатах, щоб зручно було їх котити по міжнародному аеропорту Маямі. Мала ще й невелику торбинку, щоб все, як годиться — зміна одягу, зубна щітка.

Що десять хвилин молодята на якихось шість дюймів посувалися вперед. Теммі зі своїм вантажем — за ними. Минула година в черзі, нарешті Еббі підійшла до стійки митниці.

— Нічого не декларуєте? — гаркнув ламаною англійською службовець.

— Ні! — різко відповіла вона.

Він кивнув у бік шкіряних валіз:

— Що всередині?

— Папір.

— Папір?

— Папір.

— Який папір?

«Туалетний, — подумала вона. — Я провела відпустку на Карибському морі, колекціонуючи туалетний папір».

— Документація, таке інше. Я — юрист.

— Ага, ага, — він розстебнув