Читати книгу - "Фірма"

блискавку торбинки, заглянув всередину. — Гаразд. Наступний!

Вона акуратно покотила валізи далі. Ну ось, всі вони чекають чайових. Підійшов носильник, поставив усі три сумки на візок.

— Рейс 282 до Нешвіля, компанія «Дельта». Термінал 44, коридор «Б», сказала вона, подаючи п’ятидоларову купюру.

Теммі і всі три валізи прибули до Нешвіля в суботу опівночі. Там навантажила їх в автомобіль і поїхала з аеропорту. Доїхавши до Брентвуда на околиці, вона поставила авто на зупинці, а тоді поперетягувала одну за одною валізи до орендованої однокімнатної квартири.

З меблів була лише канапа. Вона повиймала всі папери й взялася до нудного виснажливого процесу сортування. Мітч хотів мати список кожного папірця, рахунку, всіх фірм. Так і пояснив. Казав, що якогось дня все знадобиться терміново, тому треба, щоб все було готове.

Вона дві години вела облік. Сіла на долівці й ретельно все занотовувала. Приміщення було завалене паперами після того, як вона тричі злітала на Великий Кайман і назад. У понеділок вона знову мала летіти.

Теммі вже почувалася так, ніби за останні два тижні спала не більше трьох годин. Та робота була термінова, так, він казав, справа життя і смерті.

Террі Росс, він же Альфред, сидів у найтемнішому закутку бару готелю «Фенікс Парк» у Вашингтоні. Зустріч мала бути надзвичайно короткою. Він пив каву й чекав на свого гостя.

Він все чекав і вирішив сидіти не більше п’яти хвилин. Коли підносив до рота чашку з кавою, вона тремтіла руках. Навіть трохи кави пролилося на стіл. Альфред поглянув на стіл, щосили стримуючись не озирнутися. Чекав.

Гість вигулькнув просто нізвідки. Сів спиною до стіни. Звали його Вінні Коццо. Бандюк із Нью-Йорка, із клану Палумбо.

Вінні помітив і тремтячу чашку, і розплескану каву.

— Не нервуй, Альфреде, тут досить темно.

— Чого ти хочеш? — прошипів Альфред.

— Мені треба випити.

— Ніколи пити. Я вже йду звідси.

— Заспокойся, Альфреде, хлопче. Тут нема народу.

— Чого ти хочеш? — знову прошипів він.

— Просто невеличку інформацію.

— Вона коштує грошей.

— Ну, це не новина.

Підійшов офіціант, Вінні замовив віскі «Чівас» і содову.

— Як там мій друзяка Дентон Войлес? — запитав Війні.

— Поцілуй мене в зад, Коццо. Я вже йду. Забираюся звідси.

— Гаразд, хлопче. Розслабся. Мені просто потрібна інформація.

— Давай швидше, — Альфред оглядав залу. Чашка була порожньою. Правда, її вміст був здебільшого на столі.

Принесли віскі, Вінні відпив добрий ковток.

— У нас там у Мемфісі невеличкі проблеми. Наші вже трохи хвилюються. Ти коли-небудь чув про фірму Бендіні?

Альфред інстинктивно похитав головою. Завжди спершу кажи «ні», а далі, як слід розібравшись, повернися до розмови і м’яко скажи «так». Так, він чув про фірму Бендіні і про їх поважного клієнта. Операція «Пральня». Це Войлес так назвав і вельми пишається власним дотепом.

Вінні відпив один ковток.

— Так от. Є там такий собі Мак-Дір, Мітчел Мак-Дір працює у фірмі Бендіні, і ми маємо причини підозрювати, що він веде з нашими людьми подвійну гру. Розумієш, про що я? Ми вважаємо, що він здає інформацію про фірму федералам. Нам треба бути впевненими, так це, чи ні. Ось і все.

З величезним зусиллям Альфред незворушно вислухав його. Він навіть знав групу крові Мак-Діра, його улюблений ресторан у Мемфісі. Йому відомо, що Мак-Дір шість разів вів розмови з Таррансом, і що завтра, у вівторок він стане мільйонером. Непогано заробить.

— Я гляну, що можна зробити. Обговорімо суму.

Вінні запалив «Салем».

— Гаразд, Альфреде, справа серйозна. Я не обманю. Двісті тисяч доларів.

Альфред упустив чашку. З кишені брюк витягнув хустинку, протер окуляри.

— Двісті тисяч? Готівкою?

— Я так і сказав. Скільки ми тобі минулого разу заплатили?

— Сімдесят п’ять.

— От, розумієш, в чому справа? Це все до біса серйозно, Альфреде. Ти впораєшся?

— Так.

— Коли?

— Дайте мені два тижні.

29

За тиждень до п’ятнадцятого квітня трудоголіки фірми «Бендіні, Ламберт і Лок» вже були в такому стресі, що трималися лише на адреналіні. А ще на страху. Страху пропустити якесь стягнення, чи списання з рахунку, чи непередбачені амортизаційні витрати, а все це багатому клієнту може коштувати з мільйон доларів додатково, а то й більше. Страх того, що доведеться набрати номер клієнта й заявити, що, мовляв, вибачайте, але після перерахунку виявилося, що, на жаль, цьогоріч доведеться виплатити ще вісімсот тисяч. Страх, що можна не встигнути до п’ятнадцятого й доведеться платити пеню з відсотками. До шостої ранку автостоянка перед фірмою була вщерть заповнена. Секретарки працювали по дванадцять годин на добу. Перерви були короткими, розмови — рідкісними й поспішними. А Мітча зараз дружина вдома не чекала, тож він був на роботі день і ніч. Сонні Кеппс сварився й проклинав Ейвері, бо мав виплатити 450 000 доларів. Це з річного прибутку в шість мільйонів. Ейвері проклинав уже Мітча, й вони разом укотре штурмували папери Кеппса, шукали і кляли. Мітч вишукав дві дуже непевні відмовки, і завдяки їм загальна сума податку знизилася до 320 000 доларів. А Кеппс те й діло торочив, що має на прикметі нову фірму, якусь юридичну контору у Вашингтоні. За шість днів до строку Кеппс назначив Ейвері зустріч у Г’юстоні. «Лір» був вільним, опівночі Ейвері полетів на зустріч. До аеропорту його підвозив Мітч, всю дорогу вислуховуючи інструкції.

Майже о пів на першу ранку він повернувся на роботу. На паркувальному майданчику стояли три «мерседеси», «БМВ» і «ягуар». Охоронець відчинив Мітчеві бічні двері; він ліфтом піднявся на четвертий поверх. Ейвері, як завжди, зачинив двері свого кабінету. Усі партнери завжди замикали двері кабінетів. В кінці коридору чувся голос. Віктор Мілліган, начальник відділу податків, сидів за письмовим столом і на всі лади лаяв свій комп’ютер. В інших кабінетах світло не горіло; всюди було зачинено.

Мітч затамував подих і вставив ключ в отвір замка. Ручка повернулася, і ось — він усередині. Він запалив світло і підійшов до невеликого столу, за яким вони з партнером провели весь день і більшу частину ночі. Навколо стільців штабелями були складені папки. Повсюди валялися папери. Довідники й реєстраційні книги Національного податкового управління лежали стосиком.

Мітч сів за стіл і став знову розбиратися у справі Кеппса. Судячи з записів ФБР, Кеппс був легальним бізнесменом, і послугами фірми він користувався вже щонайменше вісім років. Федералів Соні Кеппс