Читати книгу - "Нафта"

без упину їздять автівки, втім, пересуваються вони майже безшумно, поспіхом прямуючи у свій далекий кінцевий пункт.

Вітер дмухає косо, кружляючи на широких асфальтних просторах, змушуючи ледь тремтіти риштовання коло арок.

Обабіч пагорбів Опіо та Челіо спускається тінь, падаючи на ті освітлені асфальтні простори. На пагорбі Челіо мерехтить самотній вогник, запалений хвойдою, котра стоїть непорушно поруч, бозна про що розмірковуючи й не зважаючи навіть на пару клієнтів, мабуть, солдатів, які, врешті-решт, рушають далі своєю дорогою, зникаючи на бульварі, що простягається у бік Каракали, як тіні двох дезертирів. А в цей час хвойдівський вогник криво звивається, ніби у ручному млині, адже з усіх боків дме північний вітер, не даючи йому ані миті спокою.

Колізей оперезаний залізним риштованням та неперелазною сіткою. Та попри це усередину проникла невеличка групка відвідувачів, вони сидять ніби у металевій клітці, поруч з невеличким муром Вулиці ххх, що підіймається вгору наче колова бігова доріжка.

Один чи двоє відвідувачів відійшли вбік. Один з них зовсім лисий і має орлиний профіль, котрий гордо підставив під північний вітер.

Він майже побілів від холоду, і на його тлі різко виділяється тверда чорна щетина на його підборідді, хоч і нещодавно поголеному. Пальто у нього було розстебнуте, руки стулені; одне плече у нього було трохи вище за друге, збоку, й саме з-за другого плеча можна було побачити його безпристрасне обличчя, коли він кидає очима горді, холодні й нахабні погляди навколо.

Той, хто відійшов разом з ним, був нижчий і кругліший; і значно молодший; усе його кучеряве волосся було на місці й спадало аж до плечей, і вочевидь він неприховано ним пишався.

Він слухняно й спокійно стоїть випроставшись, теж зімкнувши руки; через це здається, що він замерз, ніби бідна жінка, що, полишивши дім, уперто розглядає безлюдний світ навколо, де січе шпаркий вітер, то якийсь обов’язок змушує її зустрітися з небезпекою.

А як і пройде перехожий, дивлячись змореним, ніби недобрим чорним поглядом, вороже, підозріливо, мимохідь оцінюючи його, й від того у перехожого починає крутитися думка: «Хто цей незнайомець?a[215]»

Але решта відвідувачів навпаки, сміючись, купчаться по п’ятеро чи шестеро. Сміючись, вони широко роззявляють роти, які стали від холоду яскраво-червоними, на щоках і щелепах мають вони чорну щетину, у них широкі вилиці, а на обидвох скронях уже немає волосся.

Регіт у них був довгий, смердючий та занадто гучний, як у спокійних і самовдоволених людей. Тим паче, що коли хтось бувало вдалечині проминав їх чи якась машина трошки уповільнювала хід, вони не припиняли реготати й розмовляти між собою, лише звертаючи на непроханих гостей порожні погляди, які вони випадково нап’яли на себе, адже їхні обличчя світилися радістю, вихваляючись добродушною, але водночас цілковитою зневагою до життя, яким уже на повні груди надихались, насолодилися, вивчили до цятки, аби в ньому залишилось для них ще щось значуще.

Поміж цих безсоромних сміхотунів, одначе, була одна виснажена людина, хоч і силкувалася вона того світського вечора веселитися, триматися на висоті соціальної легковажності. На його обличчі застигла маска людини, яка якось раз і навічно піддалася на шантаж: «Хто не кепкує, той не з нами». Тож і ті жалюгідні риси обличчя теж корчилися в гримасі; глибоко-глибоко у сяйві розпачливих очей ховалося блаженне щастя.

Нотатка 70

НІЧНІ ТЕРЕВЕНІ В КОЛІЗЕЇ

(Продовження)

Хтозна-звідки взялися гидкі папірці та навіть солома: північний вітер несамовито ганяв їх по асфальту, немилосердно освітленому непотрібними вогнями.

Йдучи за шаленим льотом сміття, що часом надовго завмирав, Карло сором’язливо підійшов до гурту людей, де його знали в обличчя, й приєднався до них, влаштувавшись трохи на стороні.

Незабаром він теж розреготався. Коричнюваті зіниці, приховані широкими зморшками зрілого віку, на його опецькуватому обличчі п’ємонтійського селянина — ніби на обличчі хворого онука, що скидається на свого сповненого здоров’ям діда чи на батька, який помер від серцевої хвороби, — світяться майже заплаканим блиском, але він сміявся, сміявся хитро, вдаючи непохитну впевненість, нездоланний оптимізм людини, яка в усьому бачить лише добре. Його закривали трохи зім’яті поля капелюха, хоч він і зсунув його з чола аж занадто високо, як перекупники на базарі: вилиці обабіч гачкуватого носа були червоні, й та червоність була якоюсь штучною, з відтінком фіолетового. І саме вони видавали, особливо своїм блиском, вдячність, яку він безкінечно щораз відчуває за ту дещицю — а правду кажучи, то справді був дріб’язок, — яку завжди дарує життя, навіть у періоди голоду й нестатків.

Його знайомі переповідали історії своїх життів, ніби місто охопила чума й тільки в цьому цирковому кінському манежі безлюдної ночі, коли дме шпаркий вітер, залишилась надія на спасіння, хай і звелася вона лише до знань та спогадів.

Слухаючи розповіді цих нещасних створінь, Карло побачив Видіння.

Нотатка 71

МЕРДА

(Видіння, розділ перший)

Я волію заслужити все,

Всі милості Богів.

Маркс, юнацькі вірші (1836)

На початку я вжив такий вираз: «матеріали, за допомогою яких створено сцену», але радше слід було б сказати «перероблено». Насправді, за допомогою стилістики — матеріалів та світла, як я вже казав, — у сцені відтворено дійсність: а саме перехрестя Казилінської дороги та Торпіньятарської й власне самою Віа Торпіньятара з першими її двадцятьма перехрестями, розташованими ліворуч і праворуч, якщо йти від перехрестя, а потім повернутися у напрямку Тусколанської дороги.

У першому розділі Видіння усю сцену дії можна охопити поглядом цілком. Вона вся зроблена з легкого металу та інших прозорих і небитких речовин, принаймні це стосується головних споруд; але й інші матеріали теж там є, серед них, певно, кришталь, гіпс та ххх ххх ххх, може, навіть пластик. Однак попри свою твердість та міцність, усі ці матеріали — прозорі. Власне, на сцені зовсім немає світла. Воно йде зсередини, просвічуючись крізь матеріали, з яких зроблене місце дії, забарвлюючись таким чином відповідно до того, який колір має та чи інша речовина. Отож місце дії пройняте світлом, воно світить рівно, заливаючи геть усе, не створюючи ані тіней, ані півтіней, але має різні тони, залежно від насиченості барви, яку мають матеріали, що через них просвічується світло; звісно, це світло поліхромне. Якщо докладніше, то Сцена Видіння порівну розділена на низку допоміжних сцен чи то поворотів, кожен з яких має відмінне забарвлення.

Нотатка 71a

МЕРДА

(Видіння, розділ другий)

У другому