Читати книгу - "Інформатор"

Доган знизав плечима, ніби хотів сказати: «Непогано». Потім запитав:

— Добре, і що ж буде, коли мій клієнт вийде з цієї кімнати, погодившись на угоду?

— Як вам відомо, програмою захисту свідків займається Служба маршалів США. Її співробітники візьмуть вашого клієнта під свою опіку, вивезуть з міста, із Флориди і поселять десь далеко звідси. В гарній місцині, — відповіла Вебб.

— Він непокоїться за матір і молодшу сестру.

— Вони зможуть приєднатися, якщо виявлять таке бажання. Переїзд усієї сім’ї — це досить поширена практика при захисті свідків.

— Я б хотів додати, що Служба маршалів ще не втратила жодного свідка, а захистила вона вже близько п’яти тисяч. Зазвичай вони мають справу з великими кримінальними синдикатами, які розгортають загальнонаціональну діяльність, а не з місцевими хлопцями, якими займаємось ми, — докинув Пачеко.

Доган кивнув головою, було видно, що він іще раз усе обмірковує. Зрештою поглянув на свого клієнта.

— Як ваш адвокат, я рекомендую погодитися на цю угоду.

Форман взяв ручку і сказав:

— Давайте так і зробимо.

Вебб потяглася до маленької відеокамери на штативі, навела її на Формана, а Хан поставив диктофон на столі перед хлопцем. Коли він і його адвокат підписали угоду, Пачеко поклав перед ним фото. Він показав на водія вантажівки з фальшивими номерами і запитав:

— Хто він?

— Клайд Вестбей.

— Добре, а тепер розповідайте нам все, що знаєте про Клайда. Ми працюємо в одній команді, Зіку, тож я хочу почути всю історію. Всю.

— Вестбею належать кілька готелів у Форт Волтон Віч. Я...

— Назви, Зіку, нам потрібні назви готелів.

— «Блакитний замок» і «Хвиля серфера». Я отримав там роботу два роки тому, така собі часткова зайнятість: очищення басейнів, догляд за газонами і таке інше. Платили готівкою, не офіційно. Я бачив там Вестбея час від часу, хтось сказав мені, що це власник. Одного дня він підійшов до мене на стоянці «Хвилі серфера» і завів розмову про моє кримінальне минуле. Сказав, що вони зазвичай не наймають злочинців, тож мені краще поводитися чемно. Спочатку він поводився як ідіот, але потім трохи пом’якшав. Він називав мене арештантом, що мені дуже не подобалося, але я не звертав уваги. Клайд не з тих, із ким варто псувати стосунки. В готелях краще, ніж в інших місцях, і там завжди багато роботи. Мені подобалося там працювати, біля басейну часто крутилися дівчата, на них приємно було дивитись.

— Ми тут не для того, щоб говорити про дівчат, — втрутився Пачеко. — Хто ще працював у готелях? Я кажу не про таких простих хлопців, як ти. Хто був керівником, помічником керівника, займав важливі посади?

Форман почесав підборіддя, назвав кілька імен і спробував пригадати ще. Хан щось набирав на комп’ютері. В офісі ФБР у Таллахассі двоє агентів спостерігали за допитом Формана на моніторі й обробляли дані. За лічені хвилини вони з’ясували, що «Блакитний замок» і «Хвиля серфера» належать компанії під назвою «Зірка С», яка зареєстрована в Белізі. Швидкий аналіз даних підтвердив, що цій компанії належав і торговий центр в окрузі Брансвік. Маленька деталь пазла під назвою «Імперія Дюбоса» стала на своє місце.

— Що ти знаєш про Вестбея? — запитав Пачеко.

— Небагато, справді. Коли я пропрацював там кілька місяців, то чув, що він знається з людьми, яким належить багато землі, поля для гольфу, навіть бари та стриптиз-клуби, але то були тільки чутки. Нічого конкретного. Проте, як ви й сказали, я був простим хлопцем.

— Розкажи нам про 22 серпня, той понеділок.

— Ну, за день до того Вестбей відвів мене вбік і сказав, що має для мене завдання, яке може виявитися небезпечним, і я повинен про це мовчати. Сказав, що заплатить п’ять тисяч баксів готівкою, і запитав, чи мені цікаво. Я погодився, а чом би й ні? Тобто я розумів, що не можу відмовитися. Мабуть, мені хотілося справити на нього враження, до того ж Вестбей такий чоловік, що звільнив би мене, якби розсердився. А знайти роботу, маючи судимість, нелегко, знаєте? Отож, у понеділок після обіду я був у «Блакитному замку», чекав і чекав, аж поки не стемніло. Тоді ми з Вестбеєм сіли у його авто і приїхали в Пенсаколу. Зупинилися біля бару на схід від міста, і він наказав мені чекати в машині. Клайд провів там приблизно півгодини, а коли вийшов, то передав ключі до вантажівки «додж рам», яка теж була припаркована біля бару. Я помітив на ній номерні знаки Алабами, але мені й на думку не спало, що вона крадена. Далі я сів у вантажівку поїхав слідом за Вестбеєм до казино. Ми зупинилися за будівлею. Він сів до мене в авто і пояснив, що ми збираємося робити, сказав, що ініціюємо аварію. Ми поїхали вглиб резервації, дорога була звивистою, і Клайд сказав, що тут усе й станеться. Мені було велено зіткнутися з маленькою «тойотою», вийти з авто і чекати, поки він мене забере. Чесно кажучи, в ту мить мені хотілося відмовитись, але дороги назад уже не було. Ми повернулися до казино, і Вестбей сів до себе в машину. Потім ми знову поїхали до резервації, на той самий відрізок шляху, і досить довго чекали в засідці. Клайд ходив довкола моєї вантажівки, нервував, говорив по телефону. Врешті, сказав, що час їхати. Дав мені чорний мотоциклетний шолом, захисні рукавиці та наколінники, такі, як у справжніх спортсменів з мотокросу. Ми побачили світло на відстані, воно наближалося, і він