Читати книгу - "Незвичайні пригоди бурсаків"

а за ним ще декілька чоловіків зі списами, та до нас, щоб упіймати, а ми навтікача. Загнали нас у болото... Ну, я понад краєм побіг, урятувався, а Василь та Олекса пішли на дно.

– Ось вони, кляті, що надумали. Ну, ти ж будь тут, а я зараз, – сказав стурбовано Борис і побіг у бік до чорного двору.

Знову затихло в дворі. Але через хвилину в глибині чорного двору залунала голосна сурма, за нею завили хорти, а потім обізвалися десь за двором собаки, мабуть у селі, знявся галас.

– Що трапилося, Микито? – запитав стурбований голос Іванихи.

Микита розповів їй.

– Що ж це буде? – промовила вона з жахом.

– Та нічого страшного. Ми отут замкнулися та й будемо сидіти, поки повернуться псарі. А отих бунтівників позакидаємо потім у льох.

– А Борис уже знає?

– Я вже казав йому. Отож він сурмив, скликав усіх дворових, щоб знати, скільки всіх людей у дворі. Та, мабуть, мало зосталося, повтікали, чорти, з двору. Ой, піде ж багато лози на науку!

– Ой, боже ж наш. Щось воно буде? – злякано казала Іваниха.

За хвилю з’явився Борис, несучи великого каганця на три ґноти, за ним ішов з переляканим видом Фрик та три дідугани-прислужники, а позад усіх ішли дівчата.

– Нема нікого більше. Оце всі, що є, – сказав Борис і поставив долі каганця. – Коли вони всі встигли повтікати з двору? От як хитро змовилися. А все оте наробило розпрокляте вінчання, що я не подивився... Розпрокляті люди. Ой, буде ж їм усім!

– Ох, ох!.. Мейн-ґот! І Жан мій утікав, – промимрив жалібно Фрик, озираючись навкруги.

– Казала ж я: дивіться, прислухайтеся... Казала, що вони щось недарма... Ох, буде нам лиха година... – нила Іваниха.

– Але нічого нам. Брами не розіб’ють, бо онде гармата. До речі, треба її буде набити. А отієї брами, що в тому дворі, так не розіб’є ніяка сила. Стіни скрізь високі та міцні, нехай лиш хто спробує здертися. Та й ми ж тут не безрукі. Ніч пересидимо, а завтра повернуться псарі, переловлять усіх та й по всьому, – говорив Борис – А ходімте лиш ми, чоловіки, обдивимося навкруги оцей двір та садок, чи не сховався хто. Ви, тітко, йдіть собі в дівочу та лягайте спати.

Іваниха кивнула головою дівчатам і пішла з ними на чорний двір.

Тихо знову стало в цьому дворі. Блимав каганець, і від його блимання на стінах двору танцювали тіні.

Серед ворогів

– Та ні конюхів, ні садівників, нікогісінько. Усі порозбіглися. Ну, не собачі душі?.. А в’язні грюкають ланцюгами об стіни, мов що чують, – говорив Микита Фрикові, ідучи з-за будинку.

– Мейн-ґот!.. Я, мабуть, почну лякатися, – промимрив Фрик.

Три дідугани, що пленталися за ними, теж злякано озиралися навкруги.

– Нічого боятися. В’язниці не розіб’ють, – заспокоїв Микита управителя.

У ту хвилину щось застукотіло в хвіртку біля брами. Фрик аж присів з переляку.

– А хто там?.. Хто?! – запитав Микита. Він швидко збіг по драбині на стіну, перехилився й слухав. – Та хто там бубонить?..

– Це я! Це я! Микито! – гукав за брамою Петруня.

– А, ти, старий! Чорти тебе десь тягали! Ти сам, чи ні?!

– Я сам! Я сам! Кажу тобі – я сам!

– А заприсягнися, коли сам!

– Та щоб я луснув! Крізь землю провалився... Щоб мене П’ятінка дев’ята покарала! Святий Микола втопив. Святий Ілько з громовиці вбив!.. Щоб Дух Святий дихати не дав. Кахи, кахи! Тьху, кат його візьми!

– А чи впустити його, Фрику Карловичу?.. Старого Петруню? – запитав згори Микита.

– О, так. Пустити треба, – дозволив управитель.

Микита зліз долі, підійшов до хвіртки, прислухався й одчинив.

– Ось я! – сказав Петруня, входячи в двір з кошиком у руці.

Дмухнув вітер у розчинену хвіртку і погасив каганця. А услід за Петрунею хтось ще вскочив у двір і промовив удаваним товстим голосом: «А ось і я!»

– А хто це?! – крикнув Микита, грюкнувши хвірткою і швидко засунувши засува.

– А-я-яй! – злякано скрикнув Фрик.

– Ой, ой! Ох! Ох! – застогнали дідугани-прислужники.

– Та хто ж це воно? – питав Петруня.

– Кажу вам – я! Дон Грегуар, сеньйори! – сказав жартливо Григор.

– А, щоб ти був пропав! Отак проскочив! Он воно як небезпечно одчиняти хвіртку... Чого ж ти не гукав? – запитав Микита.

– Ти б мене не впустив, хоч би як я присягався. Поки Петруня вигукував усіх святих, то я в той саме час підійшов до хвіртки. А де ти пропадав, Петруню? Ми з тобою, з