Читати книгу - "Полонянка вовчої зграї, Марина Сніжна"

Глава 14.1

Глава 14

Радіючи, що живу в приватному будинку на околиці міста, а не в квартирі, я вбігала на тиху вулицю нашого елітного району. Мимоволі уявляла собі, як би змогла повернутися додому в іншому випадку. Без ключів і навіть одягу. Можна було, звичайно, зробити все інакше. Попросити Ярова відвезти мене у людській подобі. Але це було б величезною помилкою з двох причин. По-перше, альфа міг передумати і посередині шляху повернути назад. А по-друге, не варто забувати, що зі мною діється поряд із цим чоловіком. Передумати могла вже я сама. Так що той інстинктивний порив перекинутися і бігти без зволікань був цілком вірний.

Намагаючись рухатися в тіні і не потрапляти під яскраве світло ліхтарів, щоб не лякати можливих перехожих, я пробралася до свого котеджу. Одним стрибком перемахнула через невисоку огорожу і підбігла до дверей будинку. Тільки тут зважилася перекинутися, попередньо перевіривши, чи не бачить хтось. На щастя, сусіди вже тихо-мирно спали. Все ж таки час пізній. Поки я добиралася сюди з поселення, напевно, години дві пройшло точно. А то й три. Тільки якийсь самотній водій, мабуть, чекав когось на протилежному кінці тротуару. Я відчувала його запах з далекої від мене автівки. Але навряд чи він мене помітить.

Віддала наказ власному тілу і відчула, як проносяться по ньому знайомі електричні розряди. Незабаром вже стояла на карачках на ганку і переводила подих. Все ж таки дорога мене неабияк утомила! Не звикла я до таких тривалих забігів. До того ж мчала так, наче за мною зграя ящерів гналася. Боялася, що Яров пуститься наздоганяти.

Спираючись об стіну, підвелася на ноги і підняла квітковий горщик, де тримала запасні ключі. Швидко відкрила двері і прошмигнула всередину, ледь не застогнавши від полегшення.

Нарешті я вдома!

Вирішивши, що все інше почекає, відправилася до ванної і довго відмокала у ній, напустивши ароматної піни. Як же добре!

Але добре почувалося лише тіло. Я намагалася відгородитися від думок про те, що довелося пережити. Але вони знову і знову наповзали, наповнюючи душу незрозумілою тугою. І перед очима постійно виникало обличчя Ярова. Та що ж таке?! Я повинна зараз відчувати радість і полегшення, що вдалося вибратися звідти! Так чому ж по серцю ніби гострі пазурі шкребуть?!

Дзвінок у двері змусив здригнутися і насторожитися. Кого могло принести до мене в такий час?! В голову полізли нехороші думки про те, що альфа все ж таки кинувся за мною і тепер змусить поїхати назад. Миттю туга всередині змінилася гнівним протестом. Оце вже ні! Тепер я на своїй території! Не замислюючись, викличу поліцію і підніму всіх сусідів на вуха своїми криками. І нехай потім владі доводить, що має на мене якісь права, раз мій батько належав до його зграї!

Я вискочила з ванної і, толком навіть не витершись, накинула білий махровий халат. На ходу прихопивши радіо-телефон з вітальні, підійшла до дверей. Дзвінок пролунав знову, ставши більш наполегливим. Не відкриваючи, я недоброзичливо буркнула:

– Хто там?

– Вендо, це я, – почувся тихий спокійний голос, і я мало не задихнулася від полегшення.

Відкинувши телефон на столик біля входу, відчинила двері і кинулася в обійми Адена Лареса.

– Слава богу, це ти!

Вампір обережно пригорнув до себе, тягнучи мене всередину оселі. Почувся стук закритих за нами дверей. Сховавши обличчя на грудях чоловіка, я намагалася вирівняти дихання після пережитого хвилювання. Намагалася не звертати уваги, наскільки нудотним і навіть неприємним тепер здається запах Адена.

Він раптом відсторонився і трохи поморщився, і я усвідомила, що мій запах йому теж приємним не видається. Але, варто віддати йому належне, говорити прямо про це не став і повів до дивана. Усадив мене, як маленьку, наче я сама не могла діяти, і рушив до барної стійки. Наливши мені коньяку в великий пузатий келих, повернувся і простягнув.

– Випий, тобі це зараз конче необхідно.

Мої зуби стукнули об келих, і я жахнулася того, в якому, виявляється, жалюгідному стані перебуваю. Майже одним махом проковтнула вміст і закашлялася. Аден мовчки забрав келих і відставив на журнальний столик. Сам опустився в крісло і дочекався, поки я зможу нормально дихати. А по тілу вже розтікалося приємне тепло, і я відчувала, як потроху розслабляюся.

– Як ти дізнався, що я повернулася? – трохи хриплим голосом запитала – горло все ще саднило після випитого.

– Поставив біля твого будинку свою людину, – в задумі дивлячись на мене, промовив Аден. – Він негайно повідомив, коли ти повернулася.

Отже, чоловік у машині на протилежній стороні вулиці далеко не випадково там стирчав! Я мимоволі почервоніла, згадавши, в якому вигляді йому довелося мене побачити.

– Поясниш, що з тобою трапилося? – знову подав голос Аден, розслаблено поклавши руки на підлокітники і відкинувшись на спинку крісла.

– Я б не хотіла про це говорити, – рішуче заявила.

Накликати гнів радника Північних земель на зграю Ярова все ж не хотілося. Зрештою, альфа сам мене відпустив.

– Гадаю, я все ж заслуговую пояснень, – заперечив вампір, трохи сильніше стиснувши підлокітники. – Я поставив на вуха всю поліцію Мирграду в пошуках тебе.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍