Читати книгу - "Війна Калібана"

вони забрали її в мене, і я не знаю хто вони такі, і я не можу її повернути і я не розумію.

- Кінця ще немає.

Пракс кивнув але не тому що йому стало легше, просто в цей момент він знав що треба зробити.

- Я ніколи її не знайду.

- Помиляєшся.

Двері дзенькнули і відчинилися. Увійшов Голден. Пракс не міг одразу побачити що з ним не так, але щось сталося… якась зміна.. абсолютно точно. Обличчя те саме, одяг не змінився. Нереальне відчуття перебування на лекції по метаморфозам.

- Привіт, - сказав капітан, - у вас все в порядку?

- Такоє, - відказав механік. Пракс помітив, як його бентега віддзеркалилася на обличчі Амоса. Вони обоє усвідомили трансформацію, але ніхто з них не знав у чому її суть.

- Ти натрахався чи що, кепе?

- Ні.

- Тобто добре було б якби так, - відповів Амос, - я просто не зовсім так уявляв…

- Я не трахався, - нерішуче відказав Джим. Посмішка яка осяяла його обличчя, була майже сяючою, - мене звільнено.

- Лиш тебе чи всіх нас?

- Всіх нас.

- Еге, - відреагував механік. Помовчав секунду, знизав плечами і додав, - хай будЕ.

- Мені тре’ з Наомі переговорити, та вона слухавку не бере. Як вважаєш, ти не міг би її відшукати?

Губи Амосу скривилися, немов він гнилого лимону скуштував.

- Я не хочу заварювати бійку, - мовив далі Джим, - ми просто не все розставили по місцях. Це моя провина, тож мені і рихтувати.

- Я знаю що вона зависає у тому барі, про який Сем казала нам в останнє, «Блаве блум». Ти сам хуйні наробив, тож я тобі ні слова не казав.

- Без проблем, - відповів капітан, - дякую.

Капітан розвернувся аби підти але припинився у одвірку. Він виглядав так, немов наполовину був у ві сні.

- А чому «такоє» ? – перепитав він. – щось не той во?

- Док сходів найняти якийсь приватний охоронний загін з Місяця, аби відшукати дитину. Не спрацювало і він погано це сприйняв.

Джим спохмурнів. Пракс відчув хвилю теплого рум’янця, який підступив до шиї.

- Я вважав, що ми знайшли дитину, - голос капітана був щиро збентеженим.

- Док не впевнений в цьому.

- Ох, - Голден повернувся до Пракса, - ми шукаємо. Тобі не потрібно звертатись до когось іншого.

- Я не можу вам заплатити, - відказав вчений, - всімох рахунки були на Ґанімеді і навіть якщо вони там я не маю до них доступу. В мене є лиш те що люди дали. Я міг би заплатити щось біля тисячі доларів ООН. Цього вистачить?

- Ні, - відповів Голден, - за це не купити повітря на тиждень а води й того значно менше. Ми про це потурбуємось.

Капітан підвів голову, неначе слухав щось, що тільки він і чув.

- Я вже говорив з колишньою дружиною, - відреагував Пракс, - і моїми батьками. Більше ніхто не спадає на думку.

- А як щодо всіх?

 

- Я Джеймс Голден, - сказав капітан з великого екрану пілотської капсули «Росінанта», - і я тут аби попрохати вас про допомогу. Чотири місяці тому, за години перед першою атакою на Ґанімеді, маленька дівчинка з генетичною хворобою яка загрожує її життю була викрадена з садочку. У хаосі, який..

Алекс зупинив відтворення. Прас пробував сісти, але шарнірне крісло другого пілота лиш зсунулось під ним і він знову ліг.

- Ніц не знаю, - сказав Камаль зі свого місця першого пілота, - зелене тло робк єго блідим, нє?

Пракс звузив трохи очі, повагався, потім виріщив:

- Це справді не його колір. Мо’ якби він був трохи темнішим.

- Я спробую, - марсіянин щось натис на своєму екрані, - то Наомі робила. Комунікаційні пакети не були моїм першим коханням. Аво шо в нас виходе. Як тобі сего разу?

- Краще, - відповів Менґ.

- Я Джеймс Голден. І я тут аби попрохати вас про допомогу. Чотири місяці тому…

Голденова частина невеликої презентації, яка була зафільмована на Амосів ручний термінал йшла менше хвилини. По тому, Бертон з Праксом вовтузились годину, ладнаючи решту. Алекс був тим, хто порадив використовувати краще обладнання з суднових систем. Після цього збирати відео до купи стало простіше. Для зразку початку вони використали шматки того, що вчений відправляв Ніколі і батькам. Алекс допоміг записати решту: пояснення стану Мей, зйомки камери охорони Стрікленда і таємничої жінки, яка забирала її з садочку, кадри з секретної лабораторії доповнені зразками ниток протомолекули, фото Мей за грою в парку і коротке відео з її другого дня народження, в якому вона вимазала лоба кремом з святкового торту.

Дивлячись на промовляючого з екрану себе, Пракс почувався дивно. Він не мало дивився записів себе, але чоловік на екрані виглядав худішим, аніж очікувалося. Старшим. Голос був вищим і менш боязким. Праксідікі Менґ, який ось-ось мовитиме для всього людства був іншим чоловіком аніж він сам, проте достатньо близьким до оригіналу. І якщо це допоможе знайти Мей, то байдуже. Якщо це поверне її, він стане будь-ким.

Алекс сковзнув пальцями по органам керування і переробив презентацію, приєднавши зображення Мей до Джимових слів. Вони створили рахунок у кредитній спілці в Поясі, яка обслуговувала некорпоративні та неприбуткові організації, тож будь-які пожертви зарахуються автоматично. Пракс дивився, йому страх як хотілося запропонувати коментар або узятися до справи самому. Але більш нічого не вдіяти.

- Аво, - сказав Алекс, - ще ліпшим я єго зробити не здатний.

- Тоді добре, - відповів Пракс, - що ми з цим робитимемо далі?

Пілот огледівся. Він виглядав втомленим, але схвильованим.

- Тиснемо «відправити».

- Але хтось же має затвердити..

- Туй затверджень не буває, доку. Ми не державна контора. Навіть, курчаляґа, не ділова. То іно мавпи, які живо літают би не залетіти сраками у вихлоп двигуна.

- Ого, справді?

- Ти трешси коло капітана досить довго би то зрозуміти. Тобі тра може і день на роздуми. Продумати всьо.

Пракс підняв себе на одному лікті:

- Що продумати?

- Поширення сего. Якщо ся штука заробе як ми вважєємо, ти привернеш багато уваги. Може воно дасть то на що ми сподіваємоси. Може – що єнче. Сей фарш назад не вернути – я то хочу повісти.

Пракс