Читати книгу - "ТaЄмнa СимфонІя, Yana Letta"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Буря почалася не одразу. Вона кралася містом, як тінь. Спочатку — небо потемніло, потім вітер почав хитати дерева, а згодом — дощ став важким, як каміння.
У філармонії — репетиція. Учні, музика, запах лаку й кави. Андрій уже повертався до гри. Потроху. Без концертів, але з нотами. Марта — готувала літній фестиваль. Сцена, що стояла на подвір’ї філармонії, мала стати центром виступів під відкритим небом.
— Треба підкріпити основу, — казали майстри.
— Встигнемо після дощу, — відповідала Марта.
Але не встигли.
Коли вітер досяг свого піку, сцена затріщала. Як стара дерев’яна лоджія. Її опори, що служили багато років, не витримали напруги. В одну мить — конструкція зламалась. Дошки падали, лунали тріски, звук розносився по селу.
Андрій стояв на порозі, дивився. Його серце — мов на тій сцені. Бо це була його сцена. Та, де він грав після мовчання. Та, на якій стояла Марта у найважчі вечори. Та, з якої усе почалося.
— Це не просто дерево, — сказав він тихо. — Це наші голоси. Їх зламало.
— Їх визволило, — відповіла Марта, підійшовши поруч. — Може, ми трималися за неї довше, ніж варто.
— Я не готовий прощатися.
— А вона вже сказала “прощавай”.
Увечері, коли дощ ущух, вони разом підійшли до уламків. Учні стояли навколо. Дехто — зі сльозами. Вони виросли на тій сцені. Там були перші виступи, перші провали, перші оплески. І перші обійми.
— Нам потрібна нова сцена, — сказав один хлопець.
— І нова школа, — додала дівчинка.
Марта дивилась на дітей — не як вчителька. А як людина, що щойно втратила храм.
— Ми побудуємо. Але не з дерева. А з довіри. Не з опор — а з відкритості.
Андрій мовчав.
Він зібрав кілька уламків. Один із них — частина старого помосту, на якому він сидів тієї ночі, коли вперше написав фразу “Symphonia di due anime”.
— Це — наш трофей, — сказав він. — Не втрата. А пам’ять.
Вони разом винесли уламки. Склали їх в новому складі для дерева. І зупинилися. Бо треба було не лише забрати старе.
Треба було вирішити, що буде далі.
І Марта сказала:
— Ми збудуємо не сцену. Ми збудуємо простір. Де кожен, хто втратив музику, зможе її знайти.
І це стало не кінцем. А початком проєкту, що мав змінити не тільки село. А і тих, хто колись боявся знову зазвучати.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «ТaЄмнa СимфонІя, Yana Letta», після закриття браузера.
