Читати книгу - "Королева пустелі"

відкрию йому інший бік арабського питання... Бос схвалив мої наміри... Тож я їду до Індії. Я трішки хвилююся щодо цього, але покладаюся на свою надзвичайну непомітність та доброту, з якою до мене ставляться довколишні. А оскільки мій візит неофіційний, то навіть якщо в мене нічого не вийде, гірше від цього точно нікому не буде. У Делі я зустрінуся з домнулом, і тоді мені вже не буде так тривожно; іншими словами, не думаю, що мене варто відправляти на виконання політичних завдань».

Згодом її тривогу витіснила радість. 28 січня Ґертруда накидала до валізи своїх речей і швидко написала ще одного листа: «Нарешті виїжджаю, маю встигнути на військовий корабель у Суеці. Відплиття о третій годині, я підрахувала, що встигну на нього, якщо вийду о 6-й, а отже, на роздуми багато часу не залишається. Мені доведеться провести важливі перемовини і, сподіваюся, що все вдасться».

Офіцер, який у той час був у Каїрі, потім розповідав Флоренс, що ще ніколи не бачив, щоб хтось так швидко мобілізувався, як міс Белл.

Прізвисько «пронира» пасувало Ґертруді якнайкраще. Такою вона була протягом усього життя. Ґертруда досягала своїх цілей у пустелі, проникаючи в табори бедуїнів. Вона входила у правлячі кола, напряму підбираючись до урядовця, якого знала, й отримувала необхідну інформацію. Зараз же Ґертруда розробляла план найважливішої справи свого життя: вона збиралася втрутитися у вирішальний вирок Британської імперії.

П’ять днів на військовому транспорті дали достатньо часу, щоб змонтувати всі ідеї. В арабському питанні було дуже багато різноманітних нюансів і хитрощів. Бюро підтримувало політику Кітченера, головною ідеєю якої було організувати арабське повстання; можливо, це був єдиний спосіб змінити хід подій. Вони повинні були підтримувати обіцянку незалежності серед арабів, виконати яку буде неможливо. Навіть ті представники британської адміністрації, які вважали, що ідея організації повстання варта спроби, не могли зрозуміти причини, навіщо племенам так ризикувати, як і не бачили нагороди, яку вони зможуть при цьому отримати. Те, чого хотіли араби, британці не могли їм дати; а якби й могли, то все одно не дали б. Знову й знову «пронирам» доводилося переконувати арабів, що незалежність можлива, водночас серед правлячих кіл Британії та її союзників вони погоджувалися з переконанням, що цього бути не може. Бюро не могло діяти самотужки, хоч Лоуренс і буде наполягати на цьому рішенні: щоб підтримати арабів, їм потрібне буде фінансування, провізія, зброя, боєприпаси та військовий резерв.

Ґертруда приїхала переконати намісника короля в тому, що панарабської нації ніколи не існуватиме, що Каїр це знає, і Гардинґ може не хвилюватися. Вона зазначить, що протягом останніх декількох місяців шериф зі своїми синами намагалися залагодити ворожнечу між племенами в північному районі хіджазької залізниці для початку, як це назвала Ґертруда, «найменшої міри об’єднання». Вона погодиться з тим, що арабський рух за незалежність є міражем, якщо розглядати його як зобов’язання до єднання всіх арабських провінцій. Вона наважиться скласти можливу модель адміністративного союзу після поразки турків, яка залежатиме від повної взаємодії британців зі своїми союзниками французами наприкінці війни та включення арабських представників до їхніх планів. Гардинґ, безперечно, скаже, що арабське повстання призведе до хаосу в Індії, і у відповідь на це Ґертруді доведеться знайти спосіб сказати те, чого не можна було говорити. Лише Кітченер без жодних вагань міг грубо висловити свою думку щодо цього: «Краще втратити Індію, ніж програти війну».

Ґертруда підбила підсумки й склала звіт, працюючи над ним увесь ранок, а тоді ще й після обіду у каюті, яка колись слугувала дитячою кімнатою, коли корабель використовували як туристичний лайнер. На борту вона зустрілася з військовим священиком, який знав її брата Г’юґо, і погодилася на прохання виступити перед солдатами 23-го і 24-го стрілецьких полків. «Вони вже так знудились, — написала Ґертруда у своєму листі додому і лютого. — ...Я з радістю трохи їх розважу. Ад’ютант ще попрохав провести для офіцерів конференцію на тему Месопотамії, однак це мені подобається вже менше».

Ґертруда зійшла з корабля в місті Карачі й сіла на задушливий потяг до Делі, проїхавшись на якому, вона була вся біла від пилу. На станції мандрівницю зустрів домнул, і поки вони розмовляли та сміялися, Ґертрудин багаж повантажили до блискучого службового автомобіля з прапорцями, який доставив їх до маєтку намісника короля. Як було заведено для урочистого прийому поважних гостей ще від часів коронації 1903 року, Ґертруді виділили розкішний намет, який стояв посеред цілої алеї інших наметів у прекрасних садах віце-короля й складався з трьох прохолодних парусинових кімнат: вітальні, спальні й ванної — усі кімнати були застелені килимами, розкішно вмебльовані й прикрашені квітами та чайними столиками; також у розпорядженні гостей було багато служників. Ґертруда розмовляла з Чиролом, аж раптом полотнище намету відхилилося й зайшов Чарльз Гардинґ, гостинно вітаючи її з приїздом і запрошуючи на вечерю. Ґертруда зробила реверанс і не забула назвати його «ваша ясновельможність».

Протягом наступних декількох днів Ґертруді вдалося втиснутися в розклад Гардинґа зі своїми довгими бесідами. Її запросили ознайомитися з документами, які цікавили дослідницю, тож Ґертруда взялася за те, що вважала своєю справжньою роботою. Судячи з мемуарів Гардинґа, він так ніколи й не зрозумів, що його, здавалося б, неумисні розмови з Ґертрудою і були справжньою метою її візиту.

У проміжку між цими обтяжливими конфронтаційними бесідами Ґертруду розважав і всюди супроводжував домнул; вона навіть побувала на цікавому зібранні Законодавчої ради. А одного прекрасного дня разом із Гардинґом і його компаньйонами сходила на екскурсію оновленим Делі, яку проводив сам архітектор Едвін Лютьєнс: «Було дуже цікаво дивитися на місто з людиною, яка сама все це придумала, і хоча раніше я вже бачила плани міста... я зовсім не усвідомлювала, наскільки воно гігантське. Вони зруйнували пагорби й засипали всі долини... Дороги прокладені так, що з Делі вони простягаються в чотири різні боки Індії, а за кожною алеєю видніються руїни старішого імперського Делі».

Ґертруда спілкувалася з представниками департаменту міжнародних відносин, пильно вивчала документи, заради яких начебто приїхала до Делі, та мала у своєму розпорядженні секретні дані. Вона поїхала на декілька днів до Шімли, де зустрілася з працівниками розвідувального відділку. Спочатку там до Ґертруди поставилися насторожено, однак коли оцінили її здатність швидко орієнтуватися в ситуації, після її повернення до маєтку віце-короля послали вслід офіцера, щоб обговорити, як краще координувати роботу між Єгиптом та Індією. Для вирішення цього питання Ґертруда розробила план і відправила його до Каїра на ухвалення. До того ж гостю запросили допомогти відредагувати