Читати книгу - "Королева пустелі"

газету Gazetteer of Arabia. Ґертруда вирішила, що її візит виявився досить плідним, про що розповіла у листі до батька, не вдаючись у деталі: «Я... говорила про Аравію доти, доки мені від самого цього слова не робилося погано... Думаю, мені вдалося дещо зрушити з місця питання відносин Делі та Каїра».

Повернувшись назад до Делі, Ґертруда опинилася зацікавленим гостем званої вечері, влаштованої на честь магараджі Майсурського та його свити; це був чоловік з такої величної касти, що лише для його прийому віце-королю довелося спорудити шестикімнатний намет. Гардинґ пояснив Ґертруді, що магараджа не може їсти чи молитися, якщо кімната не має потрібного розміру і не обставлена в певному порядку.

Ґертруда глибоко вразила Гардинґа. Недалекоглядна самовпевнена дівчина, в компанії якої він гуляв Бухарестом, перетворилася на досвідченого дипломата, який може пропагувати свої погляди й водночас залишатися сприйнятливим до шквалу зустрічних заперечень. Гардинґ був приголомшений її строгістю та обізнаністю ситуації, яку Ґертруда вивчала лише протягом останніх шести тижнів. Він усвідомлював, що її робота для британського уряду була ще далеко не закінчена. Гардинґ розробив план, який мав повністю змінити життя Ґертруди і, безперечно, образ Близького Сходу. Він запропонував своїй гості поїхати до гарячої точки воєнних дій в Басру біля річки Шатт-ель-Араб, де межують Месопотамії, Кувейту, Аравії та Персії. Завданням Ґертруди було виступити зв’язковою між розвідками Каїра та Делі і заразом розробити детальний звіт про племена Месопотамії та їхні взаємини. У найскладніший період месопотамського руху Ґертруда мала докласти всіх зусиль, щоб переконати місцевих арабів взаємодіяти з британцями.

Гардинґ попередив, що з цією роботою жінці впоратися буде дуже складно, особливо, якщо вона не має офіційної посади. Ґертруда працюватиме в управлінні генерала сера Персі Лейка, головним офіцером з питань політики в якого був сер Персі Кокс, найвідоміший британський експерт на Близькому Сході, який працював на індійський уряд. Якщо і коли саме Багдад буде захоплено, Гардинґ не мав говорити Ґертруді, Кокс туди переїде й заснує адміністрацію. Ґертруда була знайома з сером Персі та леді Кокс завдяки декільком зустрічами з їхніми спільними друзями — сером Ричмондом і леді Ричі. Кокс саме був резидентом у Перській затоці, коли приїжджав на вихідні до Лондона, тоді вони з Ґертрудою разом обідали й він сильно відмовляв її від небезпечної подорожі до Хаїля, особливо через один із портів Перської затоки, який знаходився під його юрисдикцією. Ґертруда все думала, чи буде Кокс обурюватися з приводу її славнозвісного походу до Хаїля, який мандрівниця здійснила чотири роки тому, хоч і дещо змінила свій маршрут і зайшла з північного заходу? Своїм батькам вона написала: «Віце-король дуже хоче, щоб я залишилася в Басрі й допомогла в роботі місцевого розвідувального бюро, але все залежить від їхніх міркувань і чи буде з мене там якась користь. Я так розумію, що все залежатиме від мене — як ми завжди говорили, усе, що можна зробити для людини, — це дати їй можливість самотужки створити для себе місце. Віце-король повністю мене цим уповноважив».

На Ґертруду, як і завжди, чекатиме супротив з боку працівників розвідки та військових, яким доведеться ставитися до єдиної серед них жінки як до рівної. Одного разу, коли працівники каїрського бюро запитали у Гоґарта, як їм потрібно поводитися з міс Белл і до якої інформації допускати, він відповів: «Вона сама все владнає!». Гардинґ попередив Ґертруду щодо можливих труднощів у Басрі, зауваживши, що тільки від неї самої залежить можливість залишитися там на постійній основі. А тоді написав листа Коксу, радячи сприймати Ґертруду всерйоз. Слова, які Гардинґ підібрав, заслуговують бути вписаними до анналів шовінізму, а якби їх прочитала Ґертруда, на її устах з’явилася б іронічна посмішка: «Вона надзвичайно розумна жінка, — зазначив він, — ...з мізками чоловіка». Невдовзі Гардинґ написав про міс Белл у своїх мемуарах: «Я її попередив, що присутність такої жінки, як вона, обурить сера Персі, однак її тактовність та освіченість могли виправити це. Як я й передбачав, у Басрі проти неї повстала серйозна опозиція, однак завдяки своїм здібностям, здоровому глузду й тактовності Ґертруда змогла її приборкати».

Коли іноді Ґертруду називали нежіночною — а це було зовсім не так — варто наголосити, що вона мала справу з колами чиновників і військових виключно чоловічого роду. Вона кидала їм виклик на їхній же території і часто мала рацію, через це деякі зі старих шкарбунів, серед яких Ґертруді доводилося працювати, починали критикувати її як жінку. Частіше за все це були такі самі патріоти та колоніалісти, як і генерал-лейтенант сер Джордж МакМанн, генеральний інспектор зв’язків у Месопотамії, який секретно називав арабів «сукнями». МакМанн міг спершу ставитися до Ґертруди доброзичливо, а тоді раптом критично. Зазвичай він настільки не орієнтувався в тому, що відбувалося, що називав геніального й норовливого Т. Е. Лоуренса «неосвіченою пустельною людиною», не здатною припустити під словом «араб» дещо складніше за «патріархальні племена пустелі на чолі з шейхами в усіх своїй владних витівках, з чистокровними кіньми та нав’юченими верблюдами... і все таке». На думку МакМанна, Лоуренс не був знайомий зі «складними ситуаціями», які виникали в Дамаску й Багдаді, а Ґертруда була «кволою людинкою, яка, як казали, була жінкою», котра через схвалення її управлінських якостей стала занадто пихатою. Ґертруді ж, своєю чергою, було зовсім байдуже, чи був хтось серед її колег ґеєм, диваком чи нездорово мотивованою людиною, чи було у них шістдесят чотири дружини і чи поклонялися вони дияволу; з кожної особистої зустрічі вона просто вивідувала якнайбільше інформації та йшла далі. Ґертруда не опускалася до принизливого рівня й у своїх листах додому ніколи не розповідала про це упереджене ставлення, адже завжди мала щось цікавіше, про що хотілося написати; однак іноді Ґертруда могла проґавити якийсь короткий коментар, що свідчить, як сильно вона втомилася від боротьби з жінконенависництвом і від потреби знову і знову себе проявляти. «Тут зовсім не просто — одного дня я вам усе розкажу, — написала вона у листі до батька. — Думаю, мені вдалося подолати всі труднощі і більшого вияву прихильності моїх колег для мене ніщо інше, як джерело щирої радості».

Ґертруда приїхала до головного штабу розвідувального відділення в Басру без звання, роботи чи окладу; вона навіть не знала, чи залишить її у себе департамент, в який вона прямувала, чи одразу ж відішле назад. Саме місто — потворна купа обмащених глиною будинків і пальмові діброви, переділені зрошувальними каналами — практично за одну ніч мало перетворитися на велетенську