Читати книгу - "Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi"

і для свого збіднілого населення. Той наїзд, на який цілий культурний світ дивиться з обмерзінням і відразою, маю надію, власними силами, невдовзі від опремо».

С. Голубович не часто виступав з промовами, навіть на засіданнях уряду. Судячи з усього, він не був публічним трибуном, самолюбство якого тішили б публічні акції. Однак він прагнув принципово відстоювати інтереси Західно-Української Народної Республіки, не пасував перед тиском могутніх сил, таких як місії Антанти, що здебільшого в суперечливих питаннях брали сторону Польщі. Зневажаючи політиканство, він, як і інші члени Державного Секретаріату, Української Національної Ради, готовий був роз'яснювати сутність поведінки, яку обирав і вважав відповідальною. Прикладом може бути підписане С. Голубовичем і його колегами звернення від 4 березня 1919 р. В ньому говорилося:

«Український Народе!

Державний Секретаріат мав перед собою ясну дорогу. Ми з усею рішучістю відмовилися сповнити домагання місії Антанти, – певні того, що за нами стоїш Ти, Український Народе, готов до останньої каплі крови оборонити рідну землю.

Тепер кличемо Тебе, Український Народе, до оборони рідної землі.

Нехай каждий з нас себе самого і все, що має, зложить на нашу жертву України.

Хто тільки може носити оружжя, нехай стає в ряди українського війська.

Хто богатий, нехай віддасть своє богатство на потреби Української Народної Републики.

Хто остане поза фронтом, нехай сповнює свої обов'язки, так, щоби скріпити силу української держави.

Український селянин нехай тямить, що коли він хоче здобути землю і бути господарем у своїй власній державі, мусить оборонити рідну землю від ворога. Инакше буде вічним рабом, засудженим працювати на своїх гнобителів.

Український міський робітник нехай тямить, що коли він хоче як вільний громадянин Української Народної Републики користати з плодів своєї праці, мусить разом з братом-селянином стати в рядах українського війська. Инакше остане на віки в такій поневірці, в якій був доси, – не тільки найбільш визискуваний польськими роботодавцями, але також понижуваний польськими робітниками.

Український священик, учитель, урядник, адвокат, лікар і вся українська інтелігенція нехай тямить, що тільки у вольній Українській Народній Републиці вона зможе працювати для добра, щастя і слави українського народу і сповняти ті високі задачі, які у кождім народі сповняє інтелігенція – мозок нації. Під чужим пануванням вона остане на віки поневолена, понижена, примушена працювати у чужих і йти навіть проти свого народу.

Український Народе!

Тепер в огні війни рішається Твоя будучність. Але оборонимо рідну землю і збудуємо велику й могучу Українську державу, – або останемо на віки рабами наших відвічних ворогів.

Тому всі – до оборони рідної землі!

Нехай затихнуть усі суперечки про те, як має бути уладжена Українська Народна Република.

Перше всего треба оборонити її спільними силами від ворогів.

А коли її границі й її будучність будуть забезпечені, тоді Ти, Український Народе, що вмів оборонити її, зумієш також уладити її по своїй волі.

Нехай живе Українська Народна Република!

Ми поляжем, щоб славу і волю і честь, Рідний краю, здобути Тобі!».

Опинившись на ключових ролях, С. Голубович в надскладних обставинах невщухаючої війни, політичної нестабільності домігся ритмічної, чіткої роботи уряду, прагнув здійснювати реалістичний економічний курс. З червня 1919 р. по липень 1920 р. він був головноуповноваженим диктатора ЗУНР у внутрішніх справах.

Після військових поразок ЗУНР С. Голубович виїхав в еміграцію. В 1924 р. очолив Українську народну трудову партію, брав участь у створенні та функціонуванні Українського національно-демократичного об'єднання (1925 p.). Помер 12 січня 1938 р. у Львові.

Література про С. Голубовича

Великочій В. Українська історіографія суспільно-політичних процесів у Галичині 1914—1919 pp. – Івано-Франківськ, 2009.

Верига В. Визвольні змагання в Україні. 1914—1923. Т. І. – Львів, 1998.

Голубович Сидір // Енциклопедія українознавства. – Т. 2. – К., 1993.

Голубович Сидір // Короткий довідник з історії України. – К., 1994.

Західно-Українська Народна Республіка. Документи і матеріали у 5-ти т. Т. 2: Державотворчі й адміністративно-організаційні процеси. – Івано-Франківськ, 2002.

Литвин М. Е, Науменко К. Є. Історія ЗУНР. – Львів, 1995.

Лозинський М. Галичина в 1918—1920 pp. – Прага, 1922 (Нью-Йорк, 1970).

Підкова І. 3., Шуст Е М. Довідник з історії України. – Т. І. – К., 1993.

Уряди України у XX ст.: Науково-документальне видання. – К., 2001.

«Попросту свята по вдачі людина»

(Володимир Мойсейович Чехівський)

Громадсько-політичний і церковний діяч, історик народився 19(31) липня 1876 р. в с. Горохуватка Київського повіту Київської губернії в сім'ї священика. Закінчивши 1900 р. Київську духовну семінарію, в 1901—1905 pp. працював помічником інспектора Кам'янець-Подільської духовної семінарії. Прилучившись до національно-визвольного руху, В. Чехівський (Чеховський) вступив до гуртка українських соціал-демократів-драгоманівців (1897—1902 pp.). У 1902—1904 pp. він був членом Революційної української партії, до січня 1919 р. належав до Української соціал-демократичної робітничої партії.

В 1906 р. В. Чехівський був обраний депутатом І Державної думи, після розпуску якої відбув однорічне заслання у Вологді. В 1907 р. повернувся в Україну, до Києва. В 1908—1917 pp. жив в Одесі. Працював викладачем гімназії, комерційних і технічних училищ, активно співробітничав у товаристві «Просвіта» та в місцевій українській громаді.

У березні 1917 р. був обраний головою Одеського комітету Української соціал-демократичної робітничої партії. Репрезентував українську громаду Одеси на Всеукраїнському національному конгресі (6—8 квітня 1917 р.) та був членом його президії. На конгресі В. Чехівського обрали до Української Центральної Ради від Одеси. В травні 1917 р. його кандидатуру було запропоновано на посаду помічника куратора, або окружного інспектора Одеської шкільної ради. Працював редактором часопису «Українське слово», очолював Одеську філію Всеукраїнської учительської спілки.

Улітку 1917 р. В. Чехівського обрали гласним Одеської міської думи від українських партійних організацій. Одночасно він очолював Херсонську губернську раду об'єднаних громадських організацій. У жовтні-листопаді 1917 р. був головою Одеського ревкому, в листопаді Центральна Рада призначила його політкомісаром м. Одеси. Тоді ж виконував обов'язки губернського комісара освіти Херсонщини.

Прихильник компромісу з більшовиками. Домагався мирного розв'язання питання про владу. Вважав доцільним об'єднання програми більшовиків із національною програмою УСДРП як основи будівництва самостійної Української республіки. В січні 1918 р. В. Чехівський вимагав від генеральних секретарів М. Порша і М. Ткаченка припинення війни проти більшовиків і укладання миру з РСФРР Після підписання Брестського миру на зборах представників соціалістичних партій Одеси різко критикував запрошення Центральною Радою німецьких військ в Україну. У травні 1918 р. В. Чехівського було обрано членом ЦК УСДРП.

За гетьманування П. Скоропадського В. Чехівський працював у Міністерстві віросповідань і церковної політики, входив до Українського національного союзу. Зі створенням Директорії став членом Українського революційного комітету, який готував