Читати книгу - "Шлях Абая"

спадщину. І Шубар, що приїхав від них, мабуть, не вважає їхні думки і дії неправильними.

Абай знову відчув себе зовсім самотнім. Потім узяв себе в руки і підняв на Шубара суворий погляд.

— У мене одна умова: говорити будемо віч-на-віч. Звичайно, ви обидва повинні бути з нами до кінця переговорів. Треба запросити ще Шаке і Смагула, адже вони такі самі Оспанові родичі, як і ми.

Наступного дня всі близькі родичі зібралися в аулі Оспана. Якщо в недавній суперечці про справу жатаків Абай тримався непримиренно, то сьогодні він поводив себе миролюбиво і зговірливо. Він запропонував Такежанові, як старшому, говорити першому.

Той повів мову здалека: життя не рахується з горем, воно примушує думати і про справи; адже не можуть усі родичі зійти в могилу слідом за померлим… Після довгих вступних слів він перейшов до того, що настав час вирішити питання про спадщину. Двоє з трьох рідних братів, що залишилися після Оспана, згодні почати ділити його майно і худобу. Він попросив Абая висловити свою думку.

Абай почав з того, що через тиждень він повинен бути в Кара-Молі на надзвичайному з’їзді, на дорогу потрібно два-три дні.

— Я буду тут ще чотири-п’ять днів,— сказав Абай.— Нема такої розмови, яку за цей час не можна було б закінчити. Треба тільки відверто висловлювати свої думки і наміри. На запитання Такежана я відповідаю: нехай поділ відбудеться, я не заперечую. Діли, як хочеш, будь хазяїном! Полічи всю худобу, все майно, зимовище, угіддя — і поділи усе сам!

У цей перший день родичі і заходилися обліковувати спадщину.

Три Оспанових вдови володіли трьома зимовищами. Зимовище Єркежан, власниці Великої юрти, було на Жидебаї. Верст за три-чотири на південь стояло зимовище Зейнеп — Мусакул. Колись Мусакул належав Такежанові, але, збудувавши собі велике зимовище біля Чингісу, Такежан передав Мусакул у володіння Оспана. Третє зимовище, де жила молодша Оспанова дружина Торимбала, було на відстані переходу ягнят на захід від Жидебаю, в місцевості Барак.

Ці три зимовища, як і всі весняні та осінні пасовиська, всі жайляу, колодязі, джерела, озера, ріки, ниви, сіножаті, а також усі косяки коней, стада верблюдів і череди корів, отари овець були взяті на облік.

Каражан і Маніке, почувши, що Абай не тільки погодився ділити, а й надав Такежанові як старшому право ділити спадщину на свій розсуд, зацмокали з подиву губами.

— Щиро це чи якийсь виверт? — не могла зрозуміти Маніке.— Ну, побачимо, що буде… Але коли так, хай Такежан-ага відверто скаже, що візьме собі головну частку! Навіщо йому скромничати? Раз брати віддали поводи до його рук, нехай він міцно їх тримає!

Каражан така думка припала до душі. Вона передала чоловікові слова Маніке як добру пораду всієї сім’ї, всіх родичів.

При другій зустрічі Такежан оголосив, що, як старший, бере собі найбільшу частку. Абай не заперечував і проти цього.

Тут же було вирішено, які з осінніх, весняних і літніх пасовиськ відійдуть Такежанові та Ісхакові і яка частка худоби перейде до кожного з них. Потім Такежан звернувся до Абая, попросивши його сказати, що саме розраховує він одержати з угідь і худоби.

Абай не захотів брати зараз ніякої частки спадщини.

— Аул Оспана — аул моїх батьків. Він не повинен зникнути. Хоч би як ми ділили спадщину, Велика юрта залишиться. А решту вирішуйте самі. Збережіть моє право на частку спадщини, але не виділяйте мені поки що ні худоби, ні земель. Але самі ви беріть собі своє, не оглядайтеся на мене.

Це рішення Абая примусило інших родичів замислитися. До самісінького вечора вони умовляли його все-таки взяти свою частку. Але Абай не погоджувався. І коли Такежан почав запевняти, що його відмова заважає і їм самим почати поділ спадщини, Абай знову пояснив:

— Я роблю це не з образи на вас і не заради того, щоб пошкодити вам. Я хочу тільки одного: щоб Велика юрта не зникла. Через два-три роки вона знову відновить своє багатство, отоді я візьму свою частку. Зайвого просити не буду. Візьму тільки те, що ви самі призначите мені зараз, і буду цим задоволений.

Ввечері, коли в юрті Такежана обговорювали ці слова Абая, Азимбай вирішив нарешті заговорити одверто:

— Треба скористатися з того, що Абай надає вам право вибору,— сказав він батькові.— Скажіть йому, що у Великій юрті ви житимете самі. Всі ваші обговорення ні до чого, якщо не почнеться розмова з Єркежан.

Батьків не здивувала та сміливість сина, який заговорив про новий шлюб батька. Обоє вже звикли до того, що хитрий, підступний і обачливий Азимбай дає їм розумні поради. І вже другого дня, знову зустрівшись з родичами, Такежан заговорив одверто і владно:

— Якщо ви, Абай і Ісхак, справді надали мені право вирішувати все, то от моє слово. Найважливіше питання — це питання не про майно і зимівлі, а про вдів. Якщо вирішити його, решта розв’яжеться само собою. Після Оспана залишилися три дружини. Нас теж три аменгери. Але поки що ми не вирішили, хто з нас з якою вдовою одружиться. Ось про що треба зараз говорити. Скажіть свою думку.

Ісхак поспішив заявити, що цілком згоден з Такежаном.

На подив обом Абай не став заперечувати і проти цієї пропозиції. Більше того, він попросив братів сказати, яку вдову кожен з них бере собі за дружину.

Такежан, пам’ятаючи вчорашню розмову з Азимбаєм, сказав, що сам він одружиться з Єркежан. Почувши це, всі глянули на Абая — хто із зловтіхою, хто з цікавістю. Єрбол тривожно стежив за Абаєм, чекаючи, що той скаже.

Абай і цього разу не затримався з відповіддю. Спокійним, тихим голосом він повторив, що Такежанові було дане право розв’язувати всю справу. Раз він прийшов до такого рішення, треба погодитися.

Таким чином, основне питання було розв’язане несподівано швидко і гладко. Спрощувався і поділ спадщини — треба було встановити, яка частка йде з Великою юртою, а все інше розв’язувалося вже легко.

Залишилося переговорити з самою Єркежан, господинею Великої юрти. Першим заговорив при це Ісхак, його підтримали Шубар і Єрбол. Але ІІІаке, який сидів тільки як слухач, висловив іншу думку:

— Чому тільки з Єркежан? Поговорити треба з усіма трьома. Погано, що вони не беруть участі в цьому обговоренні з самого початку.

— Е-е, навіщо ж з усіма розмовляти? — несхвально сказав Ісхак.— Хіба в жінок питають про те, що вирішують чоловіки? Ось зараз зайшла мова про те, що Такежан-ага одружився з Єркежан, її й треба умовити на це. А інші при чому?

Шаке ця