Читати книгу - "Cьоме пророцтво Семіраміди"

— Для чого такий поспіх? — спробував вгамувати Херувима Срібний. — Мені здається, що справа зовсім не у воротах. Гомо сапієнс просто втратили інтерес до Раю. Те, що було раєм для первісних людей їм тепер видається лише клаптиком землі. — мовив Срібний, звертаючись до двох інших вершників. — Вони більше не вірять у Рай, так само як і в релігію, яка може рухнути немов ці ворота, якщо її зараз не змінити.

— Таке може статись, — з сумом констатував Сірий. — Я нещодавно повернувся з стрептизшоу у Версалі і помітив, що чоловіків більше не збуджують оголені жінки. Уявляєте? Тепер їх цікавлять оголені чоловіки. Інша дивовижа — нікому не до смаку чисті повітря та вода. Людям в кайф запах цигарок і автомобільних викидів, а до смаку — кока-кола. Не виключено, що й про рай у них уявлення змінилися.

— Яке жахіття! — вигукнув Сизий.

— Гей, — гукнув Херувим. — Мені до ваших справ нема діла. Краще скажіть, що з воротами?

— Гаразд, ми спробуємо залагодити справу з воротами. — лагідно мовив Срібний. — Повертайся до своєї роботи і не переймайся.

— Але не баріться.

Срібний похитав головою чи ти занепокоєно, чи задумливо.

Коли Херувим зник, Срібний вдруге таємним знаком поманив до себе родичів і вони нахилились над ним, утворивши три голови, подібні одна до одної лише різного віку, і прошепотів:

— Царство небесне, як те зерно гірчичне. Щойно посіяне — воно найдрібніше за все земне насіння. А як насіння виросте — постане над усі земні зілля. Царство небесне — тут, — і він торкнувся своєї скроні.

— Тільки без сентиментів, — багатозначно покосився на свою охорону містер Хардроун, коли Нік увійшов до кабінету на 105-му поверсі по вулиці Червоних Томатів. Мабуть побоювався, що Нік розчулено кинеться йому на шию.

— Хлопці, презентуйте гостю сувенір, — звернувся він до охорони.

Після цих слів шефа розвідки дебелий хлопчина, перевалюючись, наблизився до Ніка і простягнув йому продовгуватий футляр з позолотою. У футлярі лежали сонцезахисні окуляри з поляризацією. Нік питально глянув на Хрдроуна.

— Сонце нині дуже активне. Краще без окуляр на світ Божий не виходити — засліпить, — пояснив шеф розвідки.

Нік хитнув головою, про те, що має власні окуляри змовчав, окинув оком приймальню. Попри те, що на вулиці займався ранок у кімнаті панував напівморок і пахло цигарковим димом. Вікна були зашторені цупкою сірою тканиною, стіни понурого кольору не прикрашала жодна картина, на столі тьмяно блимав комп’ютер. Шеф таємної розвідки ненавидів яскраве світло і завжди оточував себе лише глибокими темними кольорами. Зрештою Нік стримано кивнув і покосився на постаті охоронців, обриси яких маячили в напівмороці.

— Довелося змінювати місце дислокації? — запитав він діловито.

— Бачу з пам’яттю все налагодилося, — усміхнувся Хардроун і подав знак після якого охоронці зникли за металевою ширмою. — ми тут вже третій місяць, тебе довго не було.

Нік опустився на стілець напроти Хардроуна.

— Лишається незрозумілими деякі питання, — почав Нік.

На лобі Хардроуна чітко вималювалося кілька зморшок. Він уважно дивився на Ніка, чекаючи продовження фрази.

— Флейбор… Він не за власним бажанням утримував мене в ізоляції. Він згадував про якусь сестру, але це нереальний персонаж. Я ніколи не мав сестер.

Хардроун продовжував дивитися на Ніка, не відриваючись.

— Не знаєш, хто міг мене туди запроторити? — випалив Нік.

Шеф похитав головою:

— Не знаю, друже, але моя тобі порада: не вір нікому. Навіть мені. І будь обережний зі своєю пам’яттю. Ми ніколи так і не дізнаємось хто ми насправді, ким були в минулому і ким станемо в майбутньому. Можливо це й на краще. Треба виконувати свою роботу тут і зараз, а що буде далі — час покаже.

— Рен… — почав Нік.

— Що сталося з ним я не знаю, — перебив Хардроун і Нікові здалося, що в його голосі зазвучали нотки невдоволення. — Я ніколи не був знайомий з ним і ТУ історію знаю лише з твоїх розповідей.

Нік кивнув:

— Я розумію.

— Ми шукали лише тебе, бо ти наш агент. — і додав поспішно, — Розумію про що ти думаєш… Але повір мені таке викрадення і утримання коштує ду-ж-же дорого. Подібним чином поводяться лише з вкрай небезпечними особами. Якби твій Рен був таким, розвідці було б відомо про це.

Нік знову кивнув. Хардроун продовжував:

— Знаю. Ти спробуєш знайти його. Нічого не маю проти, але в тебе є й інше завдання.

Нік уважно глянув на шефа розвідки:

— Я готовий.

— Цього тут замало. Ми досі не знаємо як діяти в цій ситуації.

Хардроун нахилився ближче до Ніка і хоча в кімнаті не було нікого окрім них запитав пошепки:

— Ти віруючий?

Від несподіванки Нік ледве не звалився зі стільця.

— До чого тут…

— Особисто я — ні, — мовив Хардроун ще тихіше. — Але 90 % населення віруючі і з цим треба рахуватися.

— Яке це має відношення…

— Безпосереднє. Не перебивай. Ти знаєш, що віруючі поділяються на всбістів і орутів. Лише нижчі прошарки суспільства думають, що всбіство і орутство релігія. Над ними стоять бійцівські загони, які усіляко шкодять своїм опонентам, вони згодні навіть загинути, насаджуючи свою віру, яка, втім, відрізняється від іншої лише проведенням обрядів, а не суттю. На цю священну війну їх благословляє верхівка — Святійші.

Верхівку складають 4 жриці, і ось тут парадокс: двоє з них належать до секти всбістів, інші двоє — до орутів. Самі жриці між собою не ворогують, їх місія підтримувати протистояння