Читати книгу - "Драконяча відьма, Настуся Соловейко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Пішли, відведу тебе назад.
Я напружилась, та опиратися не могла. Чоловік схопив мене за руку і потягнув за собою. Я мало не скрикнула від радості – він забув про Черепуса! Та раділа я не довго.
Відьмак махнув рукою і Холодний знову став видимим та ще й чорна мряка оповила його круглою кліткою.
– Твій пес тепер посидить у мене в залі.
Після його слів, з усього серця пожаліла, що не відправила Черепуса вслід за дівчатами. Та, на жаль, це б нічого не змінило. Правило просте – якщо впіймав відьму, то знайти її помічника дуже просто. Зв'язок Холодного і відьми непорушний.
Спустившись до підвалу, відьмак застиг. За інших обставин, я б навіть розсміялася – таким здивованим він виглядав.
Випустивши мою руку, він розмахнувся і вдарив мене по лицю. Голова сіпнулася і я відчула, як з носа цівкою потекла кров.
– Як? Як ти це зробила? Ти, сучка!
Я стенула плечима.
– Шкода, що не можна вбити тебе просто зараз! – прошипів чоловік і знову вдарив мене.
– Я мав би здогадатися, що ти спробуєш їх випустити, аякже! Вічно ти підбирала бродячих псів і носила їжу полоненим. Дурепа! Їх все одно впіймають, та тепер, можеш і не чекати від мене поблажливості. Я думав, поки йде підготовка, ми з тобою зможемо приємно провести час – мимоволі здригнулася – Але ні, ти пошкодуєш, що це зробила!
Леон махнув рукою і чорні пута оповили мої ноги та руки. Я впала на тверде каміння і глухо застогнала, вдарившись потилицею так сильно, що іскри посипалися з очей і на якусь мить все затопила темрява.
Коли знову відкрила очі, відьмак стояв поряд, ножем розрізавши собі долоню, він проказав якісь слова, та я не зрозуміла жодного з них.
Наче… Наче він говорив невідомою мені мовою! Я ніколи нічого подібного не чула!
Його чорна кров тонкими ниточками піднялася у повітря і легко полетіла до таємних дверцят.
Відстежуюче закляття! Я і справді дурепа! Та все одно, може, хоч одна врятується.
– Ааааа, то ось як ти сюди пролізала в дитинстві! – Леон засміявся – А твоя мати просто скаженіла! Ніяк не могла зрозуміти, як тобі вдається.
Раніше я б з ним погодилася, а тепер подумала, що мати просто робила вигляд, що не розуміє. Хіба ж вона не могла так само простежити мої дії? Звісно ж могла!
Піднявши на руки, Леон знову зажбурнув мене до клітки, цього разу запечатавши її магією.
– Почекай тут, ти ж не проти? – він хижо вищирився – Скоро ти мені знадобишся.
Час тягнувся немов густий червоний туман на наших землях, що повільно, навіть неохоче, відступає зі сходом зірки на небосхилі.
Я була певна, що минуло кілька діб, тому що мені приносили якусь баланду поїсти один раз на день, і нічого вночі. Однак, цілком можливо, що минуло набагато більше часу – тиждень або ж два. У темряві підвалу важко слідкувати за плином годин.
Нарешті з'явився Леон.
– Ох, ну і тхне ж від тебе Ная! – він демонстративно зморщив носа.
Чесно кажучи, я готова була смердіти, як купа гною, аби він до мене не наближався. Та відьмак махнув рукою і мене огорнуло темне марево. Я відчула, ніби мене занурили у льодяну воду. Довелося стиснути губи, щоб не закричати.
– Так набагато краще! – проговорив чоловік – Пішли!
Пути зникли, та тіло мене не слухалось. Немов механічна лялька, я піднялася і широкими кроками поспішила за Леоном.
Увійшовши до залу, де зазвичай моя мати влаштовувала криваві прийоми, побачила у центрі круг… Викладений тілами… Тілами тих самих дівчат, що я випустила.
Мені стало погано, нудота підкорила до горла і я б впала, або втекла, якби могла.
– Роздягайся! – скомандував відьмак.
Руки підлетіли наверх і здерев’янілі пальці почали розстібати ґудзики на сукні. Та виходило погано – я з останніх сил опиралася.
Леон гнівно підскочив до мене і схопивши за комір, розірвав сукню.
Це повернуло мене до схожої сцени тільки з іншим чоловіком. Чи боялася я тоді? Певно, що так. Та зараз, мій страх не йшов ні в яке порівняння з тим.
Це був тваринний жах, первісне бажання вижити.
Стягнувши з мене сорочку, Леон буквально жер мене очима. Піднявши руку він стиснув одну з моїх грудей так сильно, що я мимоволі скрикнула.
– Ти диви, які в тебе цицьки! Шкода, що тепер ними не покористуватись.
Я видихнула з полегшенням, коли він мене відпустив, а ще тому, що цей покидьок, вочевидь, не збирався мене ґвалтувати.
– Лягай! – вказав рукою у середину кола.
Я думала, що милосердно втрачу свідомість, коли переступила через тіло дівчинки, що першою випустила з підвалу, але ні.
Лягла всередині, як і наказав мені відьмак.
– Чудово! А зараз може бути трохи боляче, та ти вже потерпи. – широко всміхнувся.
Леон став так, щоб мої ноги знаходилися навпроти його. У повітрі запахло паленою шкірою і навколо відьмака заклубилася пітьма з якої він, скривившись наче від болю, витягнув чорну величезну книгу.
Книга Драконячої Пітьми! Я ніколи її не бачила, утім чула як вона виглядає – чорна, кажуть зроблена зі шкіри людей. Дістати її із самої Драконячої Пітьми можуть тільки верховні відьмаки. Невже… Невже Леон тепер верховний?
– Саме так, Ная. – сказав він низьким голосом, наче прочитавши мої думки.
Книжка розкрилася і червоне світло залило весь зал.
– Ашшшая ррравас хаааат! – співуче проговорив відьмак.
Я знову нічого не розуміла. Що це за мова така? Та питання швидко повилітали в мене з голови, тому що тіло охопив нестерпний, несамовитий біль.
Я вигнулася дугою, попри магію, що тримала мене притиснутою до холодної підлоги.
А потім один за одним на тілі почали з'являтися символи, наче хтось вирізав їх ножем, та крові не було.
Вони мерехтіли тьмяним синьо-білим світлом і пекли, наче розпечене вугілля.
– Ашшшая ррравас хаааат! – знову і знову повторював мій кат.
Разом з болем, щось росло і росло всередині мене – в самісінькому серці. І тоді я зрозуміла, що саме – моя магія! Вона сповнила мене через край, утім, не мала виходу.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Драконяча відьма, Настуся Соловейко», після закриття браузера.