Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

Водний мотоцикл підскакує на хвилях, летить все далі й далі до синього океану. Відчуваю, як моя дупа плескається об тверде сидіння в такт рухам. Так дивишся і синці залишаться, а мені цього не хотілося б. Той, хто сидить за спиною, посміюється. Не зрозумію, чи він насолоджується катанням чи моїм дискомфортом?

І все-таки тут класно! Якщо не зважати на дрібниці, кататися на скутері мені подобається. Відчуваєш свободу, навіть хочеться кричати від щастя.

Ми зупинилися на глибині. Моторошно дивитися на воду, коли розумієш, що вона може тебе поглинути. Під цією синьою тканиною можна зникнути назавжди. Що він привіз мене сюди, щоб просто втопити? Несміливо повертаю голову у бік Діена, бачу яхідну гримасу. Ні-ні, він не кине мене у воду… Він же не монстр… Хоча хто його знає.

- Не кидай мене тут, я не вмію плавати! - Кричу з наростаючим страхом.

- Дурна. Тримай. Тепер ти поведеш.

Фух, відлягло. Показує мені, як керувати цією штукою. Та все просто! Натискаю – і ми рвемося вперед. Здається, Діен мало не злетів. Оце було б чудово! Покаталася б одна, поки він хлюпочеться на глибині. Нічого з ним не станеться з такими плавцями. Але ні, тримається міцно, притискається до мене, ніби я зможу його втримати. Мурашки по шкірі від цих крижаних рук. Спека така, а він холодний. Піднявся з пекла, чи що?

Маю визнати. Це був гарний день. Я ніколи так не відпочивала, не їла стільки фруктів та морепродуктів. Якоїсь миті я навіть про Енді забула. Стало соромно. З Діеном не так уже й погано. Поки що він не робив замах на моє життя чи честь, я перестала відчувати небезпеку з його боку.

Звичайно, ми з ним не стали друзями, як і раніше, ворожий настрій висить у повітрі, але я майже змирилася зі своєю долею. Проводити час на острові приємно. Треба не переплутати, мені подобається тут тільки тому, що тепло та смачно годують, а зовсім не через те, що поряд зі мною цей чоловік.