Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

Розділ 40

- Вставай, малятко, настав час вирушати в дорогу! - чую голос здалеку, мої повіки щільно зімкнуті, хоча сонце вже почало лоскотати їх. - Ти так і весь день проспиш!

- Провалюй з моєї кімнати! Я тут сплю взагалі-то!

Та ще й гола. Сховалася під ранок, але засинала без одягу, було спекотно. Зараз моє тіло приховує лише легке простирадло. Самовдоволений тип наді мною розтягує обличчя в усмішці. Підступно так усміхається. Злодійськи.

- Вставай, інакше стягну простирадло!

Нітрохи не сумніваюся, що він може це зробити. Що такий веселий? Радіти завчасно – погана прикмета.

- Йди звідси! Дай поспати!

- Ну все, сама захотіла, - хапає руками мої щиколотки, тягне з ліжка. Я мало не впала.

- Ти – бовдур!

Переміщаюся у ванну, аби подалі від цього нелюда. Взагалі не знає, як із дівчатами поводитися. Добре, що магією тут вдається безперешкодно використовувати. Застосовувати її на собі можна, головне, не спрямовувати проти нього. Я ще не пробувала, але Енді беззастережно вірю.

- Я чекаю на вулиці. У тебе рівно десять хвилин! - репетує мені з кімнати.

Та я швидше можу зібратися, але куди мені поспішати? Сьогодні вівторок. Отже, завтра буде сімейний обід, на якому я побачу Енді. І він повинен прочитати в моїй голові, як я його люблю, як сумую, і що він один для мене важливий.

Виходжу з дуже незадоволеним виглядом.

- А як же сніданок? Я їсти хочу!

Діен важко зітхнув, махнув рукою. Я опинилася на місцевій кухні. Переді мною тарілка зі смаколиками. Усміхаюся щиро. Нехай ще зачекає. Поспішати не буду. Їжею треба насолоджуватися.

- Десять хвилин! – чую повторний крик із вулиці.

- Тиране! - Огризаюсь у відповідь, щоб він почув зовні. – Деспот! Диявол!

Запхала в себе все, що встигла. На вулиці цей нелюд чекає на мене. Нетерпляче крокує по піску. Вже мабуть набрав повні сандалії. Ну хай помучиться. Нема чого дівчат з ліжка смикати.

За помахом руки перед нами з'явився залізний кінь – квадроцикл. У той же спосіб, що й у попередній день, я опинилася на ньому, одразу за мною Діен. Ривок – і ми мчимося піском вздовж кромки води. Знову вітер у волоссі, я розтріпалася. Попереджав би заздалегідь, щоб я одяг вибирала під випадок, а то сиджу зараз у сукні, спідниця задирається до самої голови. Там у шафі може шорти були. Подумала, що цей деспот міг би мене переодягнути помахом руки, але я не буду його про це просити. Занадто багато честі.

Пролетіли весь пляж із неймовірною швидкістю. Я наповнилася радістю вкотре. Потрібно скинути з себе це відчуття щастя, нехай не думає, що я поряд з ним уже розслабилася. Але за фактом так і є.

За мить я опинилася на піску на своїх двох. Ледь встигла поправити на собі сукню. До речі, одягла рожеву. Жах.

Діен схопив мене за руку. Не грубо, якось несподівано акуратно, якщо не сказати ніжно. Веде мене кудись углиб острова, навколо пальми, дивні чагарники. Притримує переді мною гілки, щоб вони не подряпали шкіру. Дивуюсь цій галантності, оглядаюся з побоюванням. Не віриться, що нелюд може так різко змінитись. Може веде мене до крокодилів? Вражатись не стану, він може все.

З кожним кроком все виразніше відчуваю щось гаряче між нашими долонями. Здивовано опускаю очі, але нічого дивного не бачу. Може, просто жарко? Або все-таки…

- Ось тут ми пограємось.

Боюся спитати, у що. Ми опинилися у дивному зоопарку. У кількох вольєрах сидять тварини як справжні, так і магічні. Останніх я називаю тварюками, бо вони вміють псувати життя людям. Але й милі звірята з легкими магічними здібностями тут також є. Наприклад, пумфік схожий на шиншилу, але при його погладжуванні заспокоюються нерви. Це прям вихованець для Діена. Гладив би його цілими днями, розслаблявся. Так ні ж, псує життя братові.

Діен перемістив із клітки одного звірка, поставив біля дерева на відкритому майданчику, потер долоні, зробив кілька стискань пальцями. Моє тіло затремтіло, коли між його руками проскочили іскри. Ні, тільки не це…

- Так, дівчинко, це саме те, про що ти подумала!

Діен зробив різкий жест, і з його долоні вислизнула біла блискавка. Тепер я зрозуміла, для чого було те звірятко. Та там же ще й коло накреслено! Це мішень!

- Ти божевільний! – викрикнула на всі груди. - Не смій цього робити!

Діен випустив ще кілька блискавок, наступні вже чергувалися у кольорах, як у Енді. Спочатку біла, потім чорна, і дві одночасно. Одна з них зачепила тваринку.

- Припини! Я не дивитимуся на це! Ти садист! Перестань!

Він мене не слухає, продовжує грати, наче хлопчисько, якому купили новий пістолет. Але я нічого не можу проти нього вдіяти. Діен виставляє нову тварину, кидає блискавки. Я згадую, що теж дещо вмію з магічних штучок. Переміщаю звірка назад у вольєр, поки блискавка не встигла його торкнутися. Деспот невдоволено поглядає на мене, продовжує свою жорстоку гру. Я не зможу так довго забирати в нього іграшки, я здамся першою. Так тривало добрих півгодини. Мені вдалося врятувати більше половини тварин, просто вириваючи їх з-під блискавки.

- Лікуй їх, Есті!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍