Читати книгу - "Пробуджені фурії"

що викресали яскраву мідь на краєчку молодого Маріканона, і міркував, чи не припустився десь помилки. Я не міг мислити досить ясно, щоб мати певність. Ми заходили у віртуальність, заблокувавши фізичний відгук, і скільки б сексуальної пари я не випустив з Вірджинією Відаурою, моє справжнє тіло налилося повінню невипущених гормонів. Принаймні на цьому рівні можна стверджувати, що нічого не сталося.

Я нишком глянув на Вразила й замислився знову.

Бразил не виказав видимої реакції, коли ми з Відаурою повернулися до картографічного конструкта впродовж кількох хвилин одне від одного, хоч і з різних боків архіпелагу. Бразил працював з рівномірним благодушним і елегантним завзяттям, поки ми не розіграли весь напад і подальший відхід. Він приклав долоню до Відауриної спини й легенько всміхнувся до мене за секунду до того, як вони блимнули геть з віртуальності із координацією, яка не просто багато про що говорила — її вистачило б на кілька томів.

— Ти ж знаєш, що отримаєш свої гроші назад, так? — сказав я.

Він нетерпляче смикнувся.

— Знаю, Таку. Я не переймаюся через гроші. Ми б закрили твій борг перед Шегешваром і просто так, якби ти попросив. І досі можемо це зробити — якщо хочеш, можеш вважати це винагородою за те, що нам приніс.

— Нема потреби, — натягнуто мовив я. — Я вважаю це позикою. І виплачу її, щойно все трохи вляжеться.

Здавлене пирхання Сьєрри Трес. Я розвернувся до неї.

— Щось здалося тобі смішним?

— Ага. Думка, що в якийсь найближчий час все трохи вляжеться.

Ми дивилися, як на море перед нами наповзає ніч. Дайкоку піднявся над затемненим обрієм й приєднався до Маріканона на західному небі. Трохи далі вздовж пляжу решта Бразилової команди складала ватру. Навколо нарослої купи плавуна тріщав регіт, і тьмяні силуети тіл вихилялися й дуркували. Всупереч будь-яким лихим передчуттям, що спадали на думку мені чи Трес, вечір наливався глибоким спокоєм, м’яким і прохолодним, як пісок під ногами. Після маніячної сесії у віртуальності здавалося, що до наступного дня вже не залишилося нічого ані робити, ані говорити. А наразі той завтрашній день котився іншим боком планети, наче хвиля, що розганяється й набирає сили. Я подумав, що коли б я був Кої, то повірив би, що відчуваю, як хода історії затамувала подих.

— Я так розумію, що лягати раненько ніхто не збирається, — сказав я, киваючи на приготування коло ватри.

— За кілька днів усі ми можемо померти насправді, — сказала Трес. — Отоді й поспимо.

Вона рвучко схрестила руки на футболці й стягла її через голову.

Її груди піднялися й безладно заколихалися, коли вона закінчила той рух. Зовсім не те, що мені було потрібно. Вона жбурнула футболку на пісок і рушила до води.

— Піду поплаваю, — гукнула вона до нас. — Хто зі мною?

Я глянув на Бразила. Він знизав плечима й пішов за нею.

Я дивився, як вони дійшли до води й пірнули в неї, а тоді замахали руками до глибших місць. Через десяток метрів Бразил знову пірнув, майже миттєво вискочив з води й гукнув щось до Трес. Вона вивернулася в його бік й послухала якусь хвильку, а тоді занурилася. Бразил пірнув за нею. Цього разу їх не було десь хвилину, а тоді вони обоє зринули, бризкаючись і балакаючи, уже майже за сотню метрів од берега. Я подумав, що наче стежу за дельфінами біля рифу Хірата.

Я розвернувся праворуч і подався по пляжу до ватри. Люди кивали мені, дехто навіть усміхнувся. Хто б міг подумати, але Деніел підвів очі від місця, де сидів із кількома людьми, котрих я не знав, і запропонував мені щось у флязі. Відмовлятися здавалося грубим. Я перехилив флягу й закашлявся від горілки, досить жорсткої, щоб бути домашньою.

— Міцна штука, — просипів я й повернув фляжку.

— Так, на цій ділянці Смуги подібного їй нема, — він недоладно помахав рукою. — Присядь, випий ще. Це Андреа, моя ліпша подруга. Хіро. Стережися його, він набагато старший, ніж виглядає. Пробув на Вчирі довше, ніж я живу. А це Маґда. Трохи паскудить, але варто пізнати її краще, і можна терпіти.

Маґда добродушно ляснула його по потилиці й заволоділа фляжкою. Не маючи в планах нічого іншого, я всівся на пісок між ними. Андреа схилилася вперед і захотіла потиснути мою руку.

— Просто хотіла подякувати, — пробурмотіла вона аманглійською з міллспортським акцентом, — за те, що ти зробив для нас. Без тебе ми б ніколи не знали, що вона жива.

Деніел кивнув, а горілка додала цьому руху перебільшеної серйозності.

— Це правда, Ковачу-сан. Я дозволив собі зайвого, коли ти щойно прибув. Визнаю, що, чесно кажучи, подумав був, що ти лайном набитий. Щось хочеш виторгувати чи що. Але тепер, коли Кої з нами, ото ми вже покотимо діжку. Ми перевернемо цілу планету догори сракою.

Приглушена згода. Надто ревна, як на мене.

— Після нас Виселення здаватиметься портовою бійкою, — сказав Хіро.

Я взяв фляжку і відпив. За другим разом смакувало не так погано. Може, мої смакові рецептори просто оглушило.

— Яка вона? — спитала Андреа.

— Гм, — у моїй голові проскочив образ жінки, яка вважала себе Надею Макітою. Обличчя розпливлося в оргазмічних корчах. Суміш гормонів, що плескалася в моєму організмі, збурилася на саму думку. — Вона. Інша. Це важко пояснити.

Андреа кивнула, радісно всміхаючись.

— Тобі так пощастило. Я маю на увазі, побачити її. Говорити з нею.

— І тобі випаде нагода, Анді, — сказав Деніел, важкувато ворушачи язиком. — Щойно ми заберемо її в тих гімнюків.

Різноголосі вигуки. Хтось розпалив ватру.

Хіро похмуро кивнув.

— Так. Час Гарланітам розплатитися за всіх покидьків із Перших родин. По них іде Справжня Смерть.

— Ото буде добре, — сказала Андреа, коли ми дивилися, як розгорається вогнище, — мати когось, хто знатиме, що робити.

Частина четверта

А ось що має значення

«Ось що треба зрозуміти: Революція вимагає Пожертви»

Шандор Спавента. Завдання для авангарду квеллізму.

Розділ двадцять восьмий

Міллспортський архіпелаг лежить в океані Нурімоно, як розбита тарілка, простягнувшись за вигином планети на північний схід від Кошута. Колись, цілі еони тому, він був гігантською вулканічною системою в сотні кілометрів завширшки, і наслідки цього й досі видно в дивно загнутих зовнішніх краях периферичних островів. Вогонь, що живив усі виверження, давно згас, але залишив по собі величний, вигнутий гірський масив, вершини якого легко утрималися над водою, коли пізніша повінь підняла рівень моря. На відміну від інших ланцюжків