Читати книгу - "Сироти долі, Olexander Sakal"

         Ще близько десять хвилин на цю тему розмовляли Антоній з Оксаною. Остання при цьому виконувала роль своєрідної учениці, яка ще не пізнала «великого світу» релігії. Антоній став їй розказувати суть мітингу, та звідки ростуть йому ноги. Згадав він, звісно і про «бандерівців», і про комуністів, чия роль в руйнуванні духовенства була визначною. Віктор слідкував за ними, ледь не засинаючи, та не дивлячись на безперебійні крики позаду, одразу прокидався через мученицькі пориви в животі. Крім диму, він нічого в горлі зі цього дня не мав.

         За півгодини Оксані вдалось добряче підлеститись до знайомого вже нам ієрея Антонія. Вона, зі своєї сторони, намагалась просто зацікавити його, увійти в довіру, щоб потім підселитись хоча б на кілька діб. Та на кінцевому етапі діалогу Оксана насправді захопилась словами Антонія. Він говорив надто впевнено та правдиво, і Оксана просто не сміла наводити йому якісь аргументи з приводу причетності служителів УПЦ до влади Росії та наявності в них ворожих документів. Тим більше, в цій темі вона була надто некомпетентною, щоб видавати якісь аргументи.

         Отже, дружно вже заговоривши, вони, по завершенню мітингу, себто за сорок хвилин від початку їхньої розмови, забрались в чорну «Тойоту» ієрея. Певно, він не брав участі саме по тій причині, що жалів цей автомобіль, котрий могли б легко конфіскувати разом із усім його майном. Подзвонивши матушці, приказавши їй наготувати чогось для гостей, Антоній поїхав на Оболонь, не перериваючи ярої розмови з Оксаною, яка в цей же час слідкувала, чи комфортно посадила брата в машину, та чи не зламається, бува, інвалідне крісло в багажнику.