Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

видом говорунів був велетенського розміру. Тоді я збагнув, що вперше в житті переживаю теплові галюцинації. Нам стало зрозуміло, що краще повертати голоблі.

Розмовляти вже не було сили й бажання. Крокуючи, ми дослухалися до свого дихання, підраховували відстань до найближчого орієнтира і оцінювали, скільки ще часу лишається йти. Мені пересохло в роті, а обличчя Марі почервоніло. Діставшись кінець кінцем кондиціонованої станції, ми звалилися на стільці біля бачка із питною водою, випили звідти останні півгалона і попросили ще одну пляшку. Сидячи на станції в фізично й емоційно виснаженому стані, я подумав, що аборигени, які зробили ці малюнки, проводили все своє життя в цій пустелі: не маючи змоги сховатися в кондиціонованому притулку, вони якось добували тут їжу і воду.

Малюнок 15.1. Карта Південно-Східної Азії, Австралії та      Суцільні

лінії позначають сучасну берегову лінію; пуктирні лінії позначають берегову лінію в часи      плейстоцену коли рівень моря опустився нижче сьогоднішнього, тобто це

межа азійського та великоавстралійського шельфів. У той період Нова Ґвінея і Австралія утворювали одну Велику Австралію, тоді як Калімантан, Ява, Суматра і Тайвань були частиною азійського материка

Для білих австралійців Менівді знамените тим, що було відправним пунктом для двох білих, які понад сторіччя тому постраждали від сухості та спеки пустелі: ірландського полісмена Роберта Берка й англійського астронома Ві- льяма Вілза — безталанних керівників першої європейської експедиції, яка перетнула Австралію з півдня на північ. Вирушивши із шістьма верблюдами, нав’юченими провізією на три місяці, Берк і Вілз вичерпали свої запаси серед пустелі на північ від Менінді. Три рази поспіль їх рятували вгодовані аборигени, для яких пустеля була домівкою і які частували дослідників рибою, коржиками із місцевої папороті і смаженими жирними щурами. Але потім Берк здуру вистрелив із пістолета в одного з них, після чого вся група втекла. Попри свою величезну перевагу над аборигенами завдяки наявності вогнепальної зброї для полювання, Берк і Вілз недоїдали, марніли і зрештою померли протягом місяця після втечі аборигенів.

Той досвід, який ми з дружиною отримали біля Менінді, а також доля Берка і Вілза унаочнили для мене труднощі, пов’язані зі створенням суспільства в Австралії. Австралія виділяється серед інших континентів: відмінності між Євразією, Африкою, Північною Америкою і Південною Америкою блякнуть порівняно з відмінностями між Австралією та будь-яким із цих материків. Вона набагато посушливіша, менша та пласкіша за них. Її довкілля найменш родюче, клімат — найменш передбачуваний, а біота — найубогіша. Європейці зайняли цей континент в останню чергу. Доти він був домівкою для найсвоєрідніших суспільств із найменш численним населенням серед усіх континентів.

Отже, Австралія — крайнє випробування для теорій про континентальні відмінності між суспільствами. На цьому континенті найсвоєрідніше довкілля, а також найсвоєрідніші суспільства. Чиє перше причиною останнього? Якщо так, то який механізм дії цієї причиновості? Австралія — логічний початок для нашої навколосвітньої подорожі, під час якої ми застосуємо уроки, винесені з частин ІІіІІІ, для розуміння розбіжних історій усіх континентів.

Більшість людей вважають, що головна особливість корінних австралійських суспільств — їхня очевидна «відсталість». Австралія — єдиний континент, на якому в Новий час всі корінні народи продовжували жити без будь- яких ознак так званої цивілізації: без рільництва, скотарства, металів, лука і стріл, будинків, осілих сіл, письма, вождівств або держав. Натомість австралійські аборигени були кочовими або напівкочовими мисливцями-зби- рачами, організованими у ватаги, які жили у тимчасових укриттях або хатинах і далі користувалися кам’яними знаряддями. В Австралії за останні 13 тис. років відбулося менше культурних змін, ніж на будь-якому іншому континенті. Панівний європейських погляд на корінних австралійців утілив у своїх словах один із перших французьких дослідників континенту: «Це найжалюгідніший народ світу, представники якого найменше віддалилися від диких тварин».

Утім, 40 тис. років тому корінні австралійські суспільства здобули велику стартову перевагу над суспільствами Європи та інших континентів. Вони створили одні з найдавніших відомих кам’яних знарядь із загостреними краями, найдавніші кам’яні знаряддя із держаками (тобто кам’яні сокири, прикріплені до держаків) і човни, набагато давніші за будь-які інші аналоги в світі. Кілька найдавніших відомих наскельних малюнків походять із Австралії. Анатомічно сучасні люди, можливо, заселили Австралію до того, як вони заселили Західну Європу. Чому ж, попри такі стартові переваги, в кінцевому підсумку європейці завоювали Австралію, а не навпаки?

В межах цього питання приховується інше. Під час плейстоценових зледенінь, коли значна частина океанської води була заморожена в льодовому панцирі, а рівень моря опустився значно нижче сучасного показника, мілке Арафурське море, яке зараз відділяє Австралію від Нової Гвінеї, перетворилося на низьку сушу. В результаті танення льодового панцира десь між 12 тис. і 8 тис. років тому рівень моря піднявся, вода затопила цю низовину і розчленувала колишній континент Велика Австралія на два півконтинен- ти — Австралію і Нову Гвінею (мал. 15.1).

Суспільства цих двох колись з’єднаних частин суходолу вступили в Новий час дуже несхожими між собою. На противагу всьому, що я щойно говорив про корінних австралійців, більшість новоґвінейців, як-от народ Ялі, були рільниками і свинопасами. Жили вони осілими селами і в політичному плані були організовані в племена, а не у ватаги. Всі новоґвінейці опанували лук і стріли, а багато з них — гончарство. Новоґвінейці будують значно міцніші житла, кращі морські човни, а також мають більшу кількість і ширше розмаїття домашнього начиння, ніж австралійці. Будучи виробниками харчу, а не мисливцями-збирачами, новоґвінейці за рахунок цього живуть у середньому набагато щільнішими скупченнями, ніж австралійці: хоч Нова Гвінея дорівнює всього-на-всього десятій частині Австралії за площею, вона підтримувала в кілька разів численніше корінне населення.

Чому суспільства більшої частини суходолу, яка утворилася із плейстоце- нової Великої Австралії, настільки затрималися в своєму розвитку, залишившись «відсталими», тоді як суспільства меншої частини суходолу «просувалися» в своєму розвитку значно швидше? Чому всі перелічені вище новогвінейські нововведення не поширилися на Австралію, яку відділяли від Нової Гвінеї якихось 145 кілометрів Торесової протоки? З погляду культурної антропології географічна відстань між Австралією та Новою Гвінеєю навіть менша за 145 кілометрів, позаяк Торесова протока всіяна островами, на яких жили рільники, які користувалися луком та стрілами і в культурному плані були схожими на новоґвінейців. Найбільший острів Торесової протоки лежить за якихось 16 кілометрів від Австралії. Тамтешні острів’яни вели жваву торгівлю із корінними австралійцями, а також із новоґвінейцями. Як могли два настільки культурно різних світи зберігати свою відмінність на відстані спокійної протоки 16 кілометрів завширшки, яку без особливих зусиль перетинали на човнах?

Порівняно із корінними австралійцями новоґвінейці