Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

розцінюються як культурно «розвинені». Але більшість інших сучасних народів навіть новоґвінейців вважають «відсталими». До того як європейці розпочали наприкінці XIX сторіччя колонізацію Нової Гвінеї, всі новоґвінейці були неписьменними, користувалися кам’яними знаряддями, а в політичному плані ще не були організовані ні в держави, ні навіть (за кількома винятками) у вождівства. Зважаючи на те, що новоґвінейці «пішли далі» корінних австралійців, чому вони не змогли «зайти настільки далеко», як багато євразійців, африканців і корінних американців? Тож народ Ялі та його австралійська рідня являють собою загадку в межах іншої загадки.

Якщо попросити білих австралійців пояснити культурну «відсталість» аборигенного австралійського суспільства, багато з них матимуть просту відповідь напохваті: гіпотетичні вади самих аборигенів. За формою черепа і кольором шкіри аборигени явно відрізняються від європейців, що спонукало деяких дослідників кінця XIX сторіччя вважати їх загубленою ланкою між людиноподібними мавпами та людьми. Як інакше можна пояснити той факт, що білі англійські колоністи створили писемну, оперту на харчове виробництво, індустріальну демократію за якихось кілька десятиріч після колонізації континенту, мешканці якого через більш ніж 40 тис. років від його залюднення залишалися неписьменними мисливцями-збирачами? Особливо разючий цей факт з огляду на те, що Австралія володіє найбагатшими у світі покладами заліза й алюмінію, а також великими запасами міді, олова, свинцю й цинку. Чому ж корінні австралійці не опанували виготовлення металевих знарядь, а жили в кам’яній добі?

Структура цієї ситуації виглядає як бездоганний керований експеримент з еволюції людських суспільств. Континент один і той самий — лише люди були різні. Отже, пояснення відмінностей між корінними австралійськими та євро-австралійськими суспільствами слід шукати в відмінностях між людьми, які їх створили. Логіка, що лежить в основі цього расистського висновку, виглядає бездоганно. Однак далі ми побачимо, що в неї закралася одна груба хиба.

Розпочнімо аналіз цієї логіки із огляду витоків самих народів. Австралію та Нову Гвінею вперше заселили щонайменше 40 тис. років тому, коли вони ще були сполучені в один материк Велика Австралія. Достатньо одного погляду на карту (мал. 15.1), щоб зрозуміти, що ці перші колоністи походили із найближчого континенту — Південно-Східної Азії, і дісталися сюди через ланцюжок індонезійських островів. Цей висновок підтримує генетична спорідненість сучасних австралійців, новоґвінейців та азійців, а також існування кількох схожих за фізичною зовнішністю народів на Філіппінах, Малайському півострові та м’янмійських Андаманських островах.

Досягши берегів Великої Австралії, колоністи швидко розселилися по всьому континенту, зайнявши навіть його найвіддаленіші закутки і найне- привітніші природні зони. Викопні рештки і кам’яні знаряддя підтверджують їхню присутність на південно-західному краї Австралії понад 40 тис. років тому; понад 35 тис. років — на південно-східному краї Австралії і на Тасманії, найвіддаленішій частині континенту для колоністів, які висадилися на західному узбережжі Австралії/Нової Ґвінеї (тих частинах, що були найближче до Індонезії та Азії); понад ЗО тис. років тому — у холодних новогвінейських верхогір’ях. Всіх цих територій можна було досягти сухопутним шляхом із місця висадки на західному узбережжі. Проте колонізація архіпелагу Бісмарка та Соломонових островів, розташованих на північний схід від Нової Гвінеї, яка відбулася понад 35 тис. років тому, вимагала подальших морських рейсів довжиною в десятки кілометрів. Можливо, заселення відбулося навіть швидше, ніж показує інтервал відомих дат від 40 тис. до ЗО тис. років тому, оскільки деякі дати майже не відрізняються, якщо врахувати помилку вимірювання в радіовуглецевому датуванні.

У плейстоценову епоху, коли Австралію та Нову Гвінею було вперше заселено, азійський континент простягався далі на південь, ніж сьогодні, охоплюючи сучасні острови Калімантан, Ява та Балі і будучи на 1600 кілометрів ближче до Австралії та Нової Гвінеї, ніж зараз. Однак, щоб дістатися від Калімантану або Балі до плейстоценової Великої Австралії, слід було все-таки перетнути десь вісім проток до 80 кілометрів завширшки. Ці рейси 40 тис. років тому можна було здійснити на бамбукових плотах — хоч і низькотехнологічних, але придатних для мореплавання човнах, які досі використовуються жителями південного узбережжя Китаю. Мабуть, здійснювати ці рейси було складно, позаяк археологічні матеріали не дають надійних доказів подальшого прибуття людей із Азії до берегів Великої Австралії протягом наступних десятків тисяч років після першої висадки понад 40 тис. років тому. Безсумнівні докази у вигляді появи свині азійського походження на Новій Гвінеї та собаки азійського походження в Австралії стосуються вже кількох останніх тисячоліть.

Отже, суспільства Австралії та Нової Гвінеї розвивалися у значній ізоляції від азійських суспільств, які їх заснували. Ця ізоляція відбилася на сучасних мовах. Після всіх тисячоліть ізоляції ні в сучасних аборигенних австралійських мов, ні в головних груп сучасних новогвінейських мов (так званих папуаських мовах) не залишилося чітких слідів спорідненості із якою-небудь сучасною азійською мовою.

Відбилася ця ізоляція і на генах та фізичній антропології населення. Генетичні дослідження показують, що аборигенні австралійці та новогвінейські верховинці трохи більше схожі на сучасних азійців, ніж народи інших континентів, але все ж таки зв’язок між ними далекий. Аборигенні австралійці та новогвінейці також відрізняються від більшості населення Південно-Східної Азії за будовою скелету та фізичною зовнішністю, що відразу впадає в око, якщо порівняти фотографії австралійців або новоґвінейців із фотографіями індонезійців або китайців. Всі ці відмінності частково пояснює той факт, що перші азійські поселенці Великої Австралії мали достатньо часу, щоб набути відмінностей від своєї азійської рідні, яка залишилася вдома, маючи мізерний генетичний обмін із нею впродовж більшої частини часу. Однак, мабуть, важливіша причина полягає в тому, що початкову людність Південно-Східної Азії, від якої походили колоністи Великої Австралії, до нашого часу переважно замістили інші азійці, які розселялися із Китаю.

До того ж австралійські аборигени та новогвінейці значно відхилилися в генетичній, фізичній та мовній площинах навіть одне від одного. Наприклад, якщо говорити про головні групи крові людей (які задаються генетично), то на Новій Гвінеї, як і в більшій частині світу, трапляються група В (за так званою системою АВО)1 і група S (за системою MNS), але обидві вони майже повністю відсутні в Австралії. Дрібні густі кучері більшості новоґвінейців контрастують із прямим або хвилястим волоссям більшості австралійців. Австралійські мови та папуаські мови Нової Гвінеї не споріднені не тільки із азійськими мовами, а й між собою, якщо не брати до уваги незначний обопільний обмін лексикою через Торесову протоку.

Всі ці відмінності між австралійцями і новоґвінейцями відбивають їхню довгу ізоляцію одне від одного та життя в дуже різних довкіллях. Відтоді, як зростання рівня Арафурського моря кінець кінцем відокремило Австралію від Нової Гвінеї близько 10 тис. років тому, генетичний обмін між ними обмежувався мізерними контактами