Читати книгу - "Черево Парижа"

в нього грошей, щоразу по десять, по двадцять франків. Здається, це вже кожному ясно... Вони вдвох і чоловіка її занапастили.

Сар’єтта й мадам Лекер були переконані в цьому. Але терпець їм урвався. Вже понад годину чекали вони на тротуарі, кажучи, що тимчасом їхні рундуки, мабуть, обкрадуть. А мадмуазель Саже їх затримувала, вигадуючи нові історії. Флоран не міг утекти, він зараз повернеться. А цікаво ж буде бачити, як його арештують. І вона описувала найменші подробиці засідки, тоді як торговка маслом і торговка фруктами продовжували розглядати будинок з верху до низу, стежачи за кожним отвором, сподіваючися, що з кожної шпарки може виглянути кашкет поліцая. Та будинок, спокійний і тихий, солодко ніжився на ранковому сонечку.

— Ну хто б сказав, що там повно поліції! — прошепотіла мадам Лекер.

— Вони нагорі, в мансарді,— пояснила стара.— Залишили вікно, як було... Ах, гляньте, здається, один сховався на балконі, за гранатовим деревом.

Жінки витягли шиї, але нічого не побачили.

— Ні, це тінь,— промовила Сар’єтта.— Навіть завіски не колишуться. Мабуть, поліцаї засіли в кімнатці й не ворушаться.

У цю хвилину Гавар виходив з павільйону морської риби з дуже заклопотаним виглядом. Кумасі мовчки перезирнулися; очі у них блищали. Вони наблизились одна до одної і стояли наввитяжку у своїх обвислих спідницях. Торговець живністю підійшов до них.

— Чи не проходив тут Флоран? — запитав він.

Жінки нічого не відповіли.

— Мені негайно треба поговорити з ним,— казав далі Гавар.— У рибному павільйоні його немає, він, мабуть, пішов до себе... Але тоді ви бачили б його.

Жінки трохи зблідли. Вони так само значущо переглянулись, і губи їх ледь помітно тремтіли. Побачивши, що зять вагається, мадам Лекер нарешті виразно промовила:

— Та немає й п’яти хвилин, відколи ми тут стоїмо. Мабуть, він пройшов раніше.

— Тоді я піду нагору, наважуся зійти на п’ятий поверх,— сміючись, промовив Гавар.

Сар’єтта зробила була рух, мовби хотіла його втримати, але тітка вхопила її за руку й потягла назад, шепочучи на вухо:

— Облиш, дурна! Так йому й треба. Хай знає, як нами нехтувати.

— Мабуть, тепер не буде більш казати, що я їм вонюче м’ясо,— прошепотіла ще тихіше мадмуазель Саже.

Кумасі замовкли. Сар’єтта стояла дуже червона, а ті обидві зовсім пожовкли. Вони відверталися тепер одна від одної, не знали, де подіти очі, де сховати руки; нарешті, руки вони засунули під фартухи. Потім їхні очі інстинктивно піднялися вгору. Жінки стежили крізь стіни за Гаваром, немов бачили, як він сходить на п’ятий поверх. Розрахувавши, що він уже, мабуть, у кімнаті, вони знову скоса зиркнули одна на одну. Сар’єтта нервово засміялася. Раптом їм здалося, наче завіски на вікні заворушились, і жінки подумали, що у Флорановій кімнаті точиться боротьба. Але фасад будинку, розігрітий сонячним промінням, стояв такий самий спокійний. Минуло чверть години непорушної тиші; за цей час хвилювання трьох жінок набрало такої сили, що їм аж дух забивало. Вони мало не знепритомніли, коли, нарешті, якийсь чоловік, вийшовши з хвіртки, побіг по фіакр. Минуло хвилин п'ять ще, доки з'явився Гавар у супроводі двох поліцаїв. Ліза було визирнула на вулицю, але швидко сховалася у ковбасну, побачивши фіакр.

Гавар був блідий. Нагорі його обшукали й знайшли при ньому револьвер та коробочку з патронами. З того, як грубо говорив з ним комісар, з руху, який він зробив, почувши Гаварове прізвище, торговець живністю зрозумів, що загинув. То була жахлива розв’язка, про яку він ніколи серйозно не думав. Тюїльрі йому не подарує цього. Ноги його підгинались, мов на нього уже чекала сотня солдатів, щоб розстріляти. Проте, вийшовши на вулицю, Гавар знайшов у своїй пристрасті до хвастощів сили йти твердим кроком. Він навіть посміхнувся востаннє, подумавши, що ринок бачить це і що він умре мужньо.

Тимчасом надбігли Сар'єтта і мадам Лекер. Коли вони запитали, що це значить,— торговка маслом заридала, а її небога, дуже зворушена, кинулася цілувати дядька. Він міцно стиснув її і встиг у цей час передати ключ, прошепотівши на вухо:

— Візьми все, а папери спали.

Потому сів у фіакр з таким виглядом, наче сходив на ешафот. Коли карета зникла за рогом вулиці П’єр-Леско, мадам Лекер помітила, що Сар'єтта намагається непомітно сховати ключ у кишеню.

— Даремно, моя крихітко,— прошипіла вона крізь зуби,— адже я добре бачила, як він сунув ключ тобі в руку... Присягаюся богом святим, що піду до нього у в'язницю і все викажу, якщо ти не поставишся до мене, як до родички.

— Та я ж, тіточко, здається, завжди до вас ставилась, як до родички,— ніяково посміхаючись, відповіла Сар’єтта.

— Ну, то ходім до нього зараз же. Нічого гаятись, бо поліція може накласти лапу на його шафи.

Мадмуазель Саже, яка з блискучими очима слухала їхню розмову, побігла за ними слідом на своїх коротеньких ніжках. Тепер їй уже не цікаво було чекати Флорана. Від вулиці Рамбюто аж до вулиці Косонрі вона була дуже тихенька, запобігала ласки, пропонуючи свої послуги переговорити насамперед з воротаркою, мадам Леонс.

— Побачимо, побачимо,— уривчасто відповідала їй торговка маслом.

Але й справді їм довелося вести переговори. Мадам Леонс не згоджувалася пускати цих дам у квартиру свого жильця. Вона була дуже сувора, її шокірувала недбало пов’язана косинка Сар’єтти. Проте, коли мадмуазель Саже прошепотіла їй кілька слів і показала ключ, вона згодилася. Нагорі мадам Леонс відступала кімнату за кімнатою не відразу; вона впадала у відчай, серце її закипало кров’ю, наче сама мусила показувати грабіжникам те місце, де були сховані її гроші.

— Йдіть забирайте все,— нарешті скрикнула вона, впавши в крісло.

Сар’єтта вже пробувала відмикати шафи ключем. Мадам Лекер підозріливо поглядала на небогу, не відходила од неї ні на крок і так насідала на неї, аж та нарешті сказала:

— Та ви ж, тіточко, заважаєте мені. Посуньтеся трошки, щоб я могла вільніше орудувати руками.

Нарешті одна шафа, що стояла проти вікна, між каміном і ліжком, була відчинена. У чотирьох жіної вирвалося зітхання. На середній поличці лежало близько десяти тисяч франків золотом, які були методично розставлені маленькими стовпчиками. Гавар, обачно помістивши усі свої гроші до одного нотаріуса, цю суму зберігав про всяк випадок, на той час, коли «почнеться заваруха». Він урочисто говорив, що тримає напоготові свою пожертву для справ революції. Гавар спродав деякі цінні папери і щовечора втішався, поглядаючи на свої десять тисяч франків. Він милувався ними, йому здавалося, що