Читати книгу - "Оповіді визволителя"

Коли танки і піхоту ми об’єднаємо під загальним керівництвом, то їхня сила зросте багаторазово. Піхота — це той самий нулик, який одиницю перетворює на десятку.

Танки і піхота — це як сталь і бетон. Бетон кришиться, проте не гнеться. Сталь гнеться, однак не кришиться. Разом сталь і бетон дають новий матеріал, який має кращі властивості як сталі, так і бетону. Танки мають величезну вогневу і ударну силу, проте не здатні успішно діяти в населених пунктах, в лісах і болотах, на пересіченій місцевості, в умовах обмеженої видимості. Піхота впевнено діє в населених пунктах, в лісах і болотах, на пересіченій місцевості, а також в умовах обмеженої видимості, та у неї немає такої вогневої і ударної потужності. Разом танки і піхота утворюють мотострілецькі полки, бригади і дивізії, які мають ударну і вогневу силу, здатні діяти в будь-якій обстановці, на будь-якій місцевості, проти будь-якого супротивника.

Танки і піхота Радянської Армії в боях діяли в єдиному бойовому порядку відповідно до єдиної тактики, яку диктував Бойовий статут Сухопутних військ (БУ СВ)[27]. Однак з технічної точки зору між танками і піхотою зберігалася значна різниця: танк має потужну гармату і кілька кулеметів, бронетранспортер — тільки кулемет; танк має — гусениці, більшість бронетранспортерів — колеса; танк має протиснарядне бронювання, а бронетранспортер — протикульове.

Все це підводило військових інженерів і експертів різних країн до ідеї створення такої бойової машини, яка, продовжуючи залишатися транспортером для піхоти, за своїми ходовими характеристикам, озброєнням і броньовим захистом наближалася б до танків — якийсь симбіоз між танком і бронетранспортером. У військовій пресі багатьох країн ця ідея активно обговорювалася. Тільки в Радянському Союзі все було тихо. Наші газети все більше писали про урожай і боротьбу американських негрів за свої права.

Та в 1967 році якось одного разу квітневої ночі ворота Київського вищого загальновійськового командного училища широко відчинилися, і на територію училища в’їхав величезний МАЗ-537 з напівпричепом, на яких возять танки. МАЗ привіз щось закутане в брезент. Тільки це був не танк. Коли сучасний танк закутати брезентом, то все одно під брезентом буде вгадуватися потужний ствол гармати. А тут він не вгадувався. Машину відвезли в парк, замкнули, ворота ангару опечатали, вартовий прийняв ангар під охорону. Це була перша в світі бойова машина піхоти БМП-1. До неї допускали тільки курсантів останнього, четвертого курсу.

Восени того ж року в Радянському Союзі пройшли грандіозні навчання «Дніпро», а після навчань відбувся настільки ж грандіозний парад на аеродромі в околицях Києва. На параді вперше був показаний батальйон на БМП. Однак це для своїх. Чужих на тому параді не було.

7 листопада того ж року радянський народ і все прогресивне людство святкували 50-ту річницю Великої Жовтневої соціалістичної революції, і на військовому параді на Красній площі серед безлічі новинок з’явився батальйон БМП.

Це була сенсація на весь світ. Тактико-технічні дані машини не розголошувалися, секретним залишалася і її назва. Для західних військових експертів було очевидно, що перші три букви назви цієї машини — БМП. А ось що має стояти в назві після цих букв? Після ретельного вивчення фотографій західні військові аналітики прийшли до висновку, що калібр гармати мусить знаходитися в діапазоні від 70 до 80 мм. У Радянському Союзі в той час на озброєнні стояла лише одна гармата, калібр якої потрапляв в ці межі — гармата калібру 76 мм. Такий калібр мала наша рідна тридюймівка, а після неї — полкова гармата і дивізійна. Гармата такого калібру стояла на багатьох танках, на бойових кораблях від лінкорів і крейсерів до есмінців і бронекатерів. Ця гармата була найпоширенішою з усіх радянських артилерійських систем до Другої світової війни, під час цієї війни і після неї. Калібр цієї гармати знову і знову з’являвся в позначеннях радянської зброї: Т-34-76, СУ-76, ПТ-76.

І західні експерти вирішили, що машина називається БМП-76.

Через деякий час кілька БМП-1 були захоплені на Близькому Сході. Західні військові фахівці ретельно їх вивчили. Неймовірним відкриттям виявився калібр гармати — 73 мм.

Це майже те ж саме, що і 76 мм, так чому ж радянські конструктори відмовилися від такого звичного калібру 76 мм? Навіщо розробляти гармату іншого калібру, коли він так незначно відрізнявся від широко поширеного радянського стандарту?

Тим часом у радянській військовій пресі проскочила фотографія показу нового танка радянським генералам. Поруч з танком стояв екіпаж і були викладені боєприпаси. На гільзах снарядів — маркування. Знімок збільшили і прочитали: 125 Д-81. Не потрібно бути фахівцем, щоб зрозуміти сенс. Будь-якій нормальній людині зрозуміло, що так позначений калібр гармати і її індекс.

Але такого просто не могло бути! Гармати такого калібру ніколи не випускалися ні в Радянському Союзі, ні в інших країнах світу. Західні військові експерти відмовлялися в це вірити. Вони вважали, що нові радянські танки мусять мати гармату калібром 122 мм.

Калібр 122 мм мала ще гаубиця 1909 року. Потім такий же калібр мала гаубиця М-30 1938 року й Д-30 1963 року. Цей калібр мала гармата А-19, потім Д-74. Багато важких танків і самохідних артилерійських установок мали гармату такого калібру — ІС-2, ІС-3, Т-10, Т-10М. Не раз цей калібр виносився в індекси бойових машин: СУ-122, ІСУ-122, СУ-122-54.

Самохідна гаубиця «Гвоздика», яка з’явилася пізніше танка Т-64, мала калібр 122 мм. Навіщо ж на Т-64, Т-72 та інші танки, які були створені після них, ставили гармату приблизно такого ж, та все ж іншого калібру? Чому конструктори вирішили відійти від усталеного стандарту? Що стояло за цими рішеннями?

2

Після революції в Радянському Союзі почався бурхливий розвиток артилерії всіх типів, серед них і мінометів. Армія мала 122-мм гаубицю зразка 1909 року. Передбачалося створити і міномет такого ж калібру. Та якійсь розумній людині прийшла в голову велика думка: така стандартизація не потрібна! Вона створює плутанину. У міномета одні боєприпаси, у гаубиці — зовсім інші. Так навіщо ж робити калібри цих гармат однаковими? Давайте зробимо калібр міномета трохи іншим. Наприклад, використовуємо флотський калібр 120 мм. Флот далеко, з флотськими снарядами нам плутанина не загрожує. А мати в стрілецької дивізії і міномети, і гаубиці однакового калібру дуже небезпечно. Хтось просить гаубичні снаряди, а отримує мінометні міни, а хтось навпаки вимагає мінометні міни, проте отримує гаубичні снаряди. Коли калібри будуть різними хоча б на пару міліметрів, плутанини можна буде уникнути.

Так і вирішили.

Влітку 1941 року Червона Армія втратила мільйони бійців і командирів убитими, пораненими,