Читати книгу - "Оповіді визволителя"

полоненими, були кинуті неймовірні запаси зброї та боєприпасів. Мало того, були залишені території, на яких розташовувалися промислові підприємства, що виробляли до війни більше половини всієї зброї і боєприпасів.

Було потрібно терміново відновити вогневу і ударну міць Червоної Армії. Для цього була потрібна дуже проста у виробництві і дужа потужна зброя. Найкраще для цієї ролі підходив 120-мм міномет. Їхнє виробництво наростили швидко. Командири з фронту слали надзвичайно схвальні відгуки.

А товариш Сталін поцікавився, чи не можна створити щось настільки ж просте, проте хоча б удвічі потужніше. Замовлення було прийняте, конструктори взялися за роботу. Щоб не розчарувати замовника, було вирішено міну робити не вдвічі потужнішу, а в два з половиною рази. Тобто не 16 кілограмів як у 120-мм міномета, а 40 кілограмів. Для такої міни потрібен був ствол калібром приблизно 152 мм. Однак вже на самому початковому етапі проектування згадали про досвід створення 120-мм міномета і свідомо відмовилися від стандартного калібру 152 мм. Міномету був визначений калібр 160 мм.

Просто і надійно: назвав цифру 152, і всім ясно, що мова йде про артилерійський снаряд. Назвав 160, і більше нічого нікому пояснювати не доводиться.

Відразу після війни в СРСР був розроблений 40-мм гранатомет. До цього в Червоній Армії не було зброї такого калібру. Були гармати калібрів 37 мм і 45 мм, однак гранатомет не може стріляти такими снарядами, тому йому і не потрібно мати калібр, який співпадає з зенітними і протитанковими гарматами.

Радянські конструктори також вжили заходів для виправлення помилок минулого. Стандартний калібр радянського піхотної зброї — 7,62 мм. У 1930 році на озброєння Червоної Армії був прийнятий пістолет ТТ калібру 7,62 мм — на додаток до гвинтівок і кулеметів, які мали такий же калібр.

У разі рівного розподілу калібрів пістолетні патрони, звичайно, не могли використовуватися для стрільби з гвинтівок або кулеметів.

У воєнний час, коли все валиться, коли цілі армії і фронти потрапляють в оточення, коли танкова армія Гудеріана обходить ваші позиції з флангу, коли бійці однієї дивізії на смерть б’ються за кожну п’ядь землі, а бійці іншої при одному пострілі в їхній бік тікають і не оглядаються, коли оглухлі телефоністки, що не спали кілька ночей поспіль, змушені викрикувати в слухавку отримані невідомо від кого незрозумілі їм слова, — в такій обстановці може статися все що завгодно. Уявімо собі, що в такий момент дивізія отримує десять вагонів з патронами калібру 7,62 мм, і командир дивізії з жахом виявляє, що в цих вагонах знаходяться тільки пістолетні патрони, в результаті чого тисячі його бійців не можуть вести вогонь з гвинтівок і кулеметів, зате кілька сотень офіцерів, озброєних пістолетами, забезпечені неймовірною кількістю боєприпасів, яку вони ніколи не зможуть витратити.

Не знаю, чи виникали схожі ситуації під час війни, та відразу після її завершення пістолет ТТ — непогана зброя — був знятий з озброєння. Конструкторам наказали розробити і виробляти пістолет іншого калібру. З того часу радянські пістолети мали калібр 9 мм. Навіщо потрібна стандартизація калібрів, коли вона може призвести до смертельно небезпечним непорозумінь?

Кожного разу, коли радянські конструктори розробляли боєприпас принципово нового типу, вони вводили новий унікальний калібр. БМП-1 мала принципово нові боєприпаси. Снаряди для гармати танка ПТ-76 вона використовувати не могла. Це було очевидним ще в той момент, коли розробка конструкції нової машини піхоти та гармати для неї тільки починалася. Отже, БМП-1 мусила мати не 76-мм гармату, а гармату іншого калібру — наприклад, 73 мм.

Снаряди для гармати нового радянського танка Т-62 мали нову конструкцію, вони не годилися для старих 100-міліметрових танкових гармат. І в цьому випадку калібр гармати нового танка також мусив бути іншим — наприклад, 115 мм.

Те ж саме відбувалося при розробці танків Т-64 і Т-72. Для їхніх гармат були розроблені боєприпаси, які значно відрізнялися від боєприпасів важких танків колишніх років, і щоб не переплутати старі і нові типи снарядів, було вирішено, що нові танкові гармати матимуть калібр 125 мм замість звичного калібру 122 мм на старих типах танків.

3

А ось зворотні приклади.

На британських танках стояла виключно потужна танкова гармата калібру 120 мм. Це чудова гармата. Британська армія також мала на озброєнні гарну 120-мм безвідкатну гармату. Ці гармати використовують абсолютно різні боєприпаси. Чому б, щоб уникнути плутанини не зробити їхні калібри різними — наприклад, 120 мм і 121 мм? Або залишити калібри однаковими, проте хоча б присвоїти їм різні назви: 120-міліметрову танкову гармату так і вважати 120-міліметрової, а 120-міліметрову безвідкатну гармату назвати гарматою калібру 121 мм.

Те ж саме відбувалося в арміях Західної Німеччини і Франції. Обидві країни мали чудові 120-мм міномети і розробляли нові 120-мм танкові гармати. У мирний час — ніяких проблем. Та що може статися, коли під час війни призвуть товстих резервістів, які давно все забули, і студентів театральних училищ, які взагалі в армії не служили? Що тоді? А тоді кожного разу, коли будуть потрібні боєприпаси калібру 120 мм, потрібно буде пояснювати солдату, що вам потрібні саме снаряди для танкової гармати, а не для безвідкатної гармати або міномета.

У мирний час зробити це не складно. А в гуркоті світової ядерної війни доведеться крізь виття і шум ефіру кричати комусь на тому кінці дроту і пояснювати, що саме вам потрібно.

На мій погляд, не треба задаватися питанням, чому в Радянській Армії був такий різнобій калібрів. Краще поставити запитання, навіщо арміям Заходу така, м’яко кажучи, не найрозумніша стандартизація.

Про крокодилів

Так якою ж була Радянська Армія насправді?

1

Ніхто ніколи не був байдужим до Радянської Армії. Її любили і ненавиділи.

Коли любили, то всією душею.

Коли ненавиділи, то лютою ненавистю.

Нею пишалися, її проклинали.

Її боялися, над нею сміялися.

Одні експерти вважали її найсильнішою армією світу, інші вважали її гранично слабкою.

У своїй книзі «Оповіді визволителя» я описав Радянську Армію не з найкращого боку. Важка доля у книги цієї. Її довго перекладали. Потім два роки вона ходила редакціями. Її погоджувалися опублікувати, довго редагували, вимагали переписати або просто прибрати то одне, то інше. Потім раптом відмовлялися її видавати. Я ніс рукопис іншому видавцеві, і все повторювалося з самого початку.

І поки тривала ця тяганина, я написав другу книгу під назвою «В Радянській Армії», в якій пояснив, чому ротний командир не має права викликати вогонь батальйонних мінометів, чому в Радянському Союзі не дотримувалися стандартних