Читати книгу - "Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі"

хто мудріший! Прощавай, стара!

Та й подався до себе на купину.

Як бідний чоловік нищив панів

Було два брати: один убогий, а другий багатий. Допіру той бідний стає у багатого за сніп робити, вимовив собі таке: що за день заробить, той зараз йому і сніп викидає; братові ж копи ставить уряд, а свої збоку. Коли хтось вночі йому колоски обдзьобує.

Аж тут його багатий брат обід справляє. А бідний каже до своєї жінки:

— Піду я до брата, може, мені дасть хоч шматочок хліба та келишок горілки.

Брат, побачивши, що він іде, каже:

— Ледащище, не хоче робити, а йде до мене горілку пити.

А він те почув, що так його багатий брат сказав, взяв і вернувся.

Але жінка багатого виходить. Взяла того бідного до комори, дала йому келишок горілки й їсти, і дала йому буханець хліба та й каже:

— Візьми та поділи хоч тим свої діти.

Він, прийшовши на поле до жінки, поділив між дітьми той хліб і каже:

– Іди ж з дітьми додому, а я буду тут ночувати і пильнувати, хто нас праці збавляє.

Сідає коло свого полукіпка і вартує, хто йому таку шкоду робить.

Аж прилітає вночі птах. Сів на його полукіпкові на верхнім снопі, і з верхнього снопа аж до самого споду обдзьобує колоски. Пробудився той чоловік і схопив того птаха. Взяв зв'язав йому крильця й ніжки і дав дітям бавитись. І каже:

— Бавтеся, діти, доки не замучите!

Починає той птах проситися:

— Пустіть мене живого, більше я не буду.

Але йому не вірять. І каже той чоловік до нього:

— Ти, безчеснику! Не вважаєш на мої злидні і збавляєш мене шматка хліба!

А той птах каже до нього:

— Ти собі на те не вважай, тільки відпусти мене. Бо я, — каже, — є пан Пташинський, але прибудь до мене, то будеш мати що схочеш, я тобі нагороду дам за те, що мене відпустиш.

Той чоловік відпускає його і каже:

— Пам'ятай, щоб ти тут більше не був, бо як впіймаю другий раз, то замучу.

Отож під час якогось свята каже той чоловік до жінки:

— Лишайся ти, жінко, дома, а я піду до того пана Пташинського. Може, він нам якусь нагороду дасть за те, що нас праці збавив.

І приходить він в те село, де той Пташинський сидить. Але дивиться — якийсь дід сидить на воротях. Він каже:

— Добрий день тобі, діду. Чи то тут пан Пташинський живе?

А той дід каже:

— А он в селі на горі палац, то він там живе.

Приходить він під той палац, і там дід убраний сидить. Він питає його:

— Тут пан Пташинський сидить?

А той дід каже:

— Тут. А ти, чоловіче, чого до нього йдеш?

А той чоловік каже:

— Бо він мені хліба збавляє. Що я зароблю за день, то він за ніч зіп'є.

А той дід каже:

— То він тебе нагородить за те, що ти сам схочеш. Але як буде тобі давати гроші, то не бери. І так він тобі буде давати все, що має в хазяйстві, то не бери. Тільки будеш його просити за той млиночок, що стоїть на столі.

Прийшов він до нього і каже:

— Що ж, пане, прийшов я до вас, щоб ви дали мені якусь нагороду за те, що мене збавили праці.

А той Пташинський каже:

— Добре, моє серце! Я тобі дам нагороду за те. А що ж ти хочеш?

А той чоловік каже:

— Нічого я не хочу, але нехай пан будуть ласкаві і дадуть мені той млиночок, що на столі стоїть.

Пташинський каже:

— Що ти, чоловіче, будеш з тим млинком робити? Краще я тобі дам табун коней.

А він каже:

— Ет, пане! Що я буду робити з тими кіньми, я не маю, де їх подіти.

— Ну, то я тобі дам табун волів.

— Дякую панові! Нащо ж мені їх, коли я не маю, де їх діти.

— Ну, то я тобі дам отару овець, то вже, може, буде де подітися з ними? А якщо не хочеш овець, то я тобі дам бричку, повну грошей, і четверо коней.

А він каже:

— Спасибі панові! Що ж! Як я візьму коні, бричку і гроші, то ніхто не скаже, що мені пан дав, а скажуть, що я когось розбив і то дістав.

А Пташинський каже:

— Коли не хочеш коней, овець і брички з грішми, то не дам тобі нічого.

А той чоловік:

— Бог заплатить панові за те. — І йде.

Але, як вже відійшов той чоловік, Пташинський собі подумав: «Що ж, як йому нічого не дам, то вже, як спіймає мене, то замучить». І каже до нього:

— Вернися, чоловіче!

Той вернувся. Пташинський каже до нього:

— Ну, то вже візьми собі той млиночок.

Так той узяв, подякував та й пішов від нього.

Приходить до того діда, що коло брами сидить, і каже:

— Зле ти мені, діду, порадив! Якби був узяв гроші, то мав би звідки жити. А так послухав тебе, то що ж млинком маю робити?

А той дід каже:

— Не журися. Ти тим млинком матимеш з чого жити.

І каже:

— Млинку, млинку розтворися. І щоби тут було всього їсти і пити краще, як в якого пана.

Млинок розтворився — є що їсти і пити. Попоїли вони обидва з тим дідом, попрощалися, і пішов собі той чоловік з млинком додому.

Іде, зустрічає вівчара, який пасе вівці. І каже:

— Добрий день тобі, чоловіче. Чи не маєш шматка хліба дати мені?

А той вівчар каже:

— Ні, нема, чоловіче. Мав я кавальчик, але з'їв.

А той чоловік, що мав млинок, відходить від нього, і подумав собі: «Га, маю вже шматок хліба, треба і другому дати». І каже:

— Млинку, млинку, розтворися, щоб тут було їсти і пити.

Млинок розтворився — є що їсти і пити.

Закликав він того вівчара, посідали, їдять і п'ють. А при тім говорять між собою:

— Як ти, — каже той чоловік до того вівчара, — позганяєш ті вівці, коли вони так порозходилися по степу?

А той вівчар каже:

— Дай мені той млиночок, то я тобі покажу.

Той бере дає йому той млинок. Допіру той вівчар каже:

— Піди, бучку, позганяй мені тії вівці!

Пішов бучок і позганяв вівці. Беруть вони і міняються. Той чоловік, що перше мав млинок, бере бучок в руки і йде. Відійшов за верству, а