Читати книгу - "Незвичайні пригоди бурсаків"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Що?.. Що?.. Чого це ти зрадів? – запитав підозріло Петруня.
– Нічого... так... Пожди, пожди, Петруню... Дай лиш мені дійти до пам’яти... – схвильовано промовив той.
– Ти, мабуть, щось почув? Стій-бо там та не рухайся, а я послухаю, що воно там... – сказав Петруня і поліз по драбині на верх стіни та почав прислухатися, що робиться по той бік стіни.
У ту ж мить Григор одхилився від хвіртки, щось блиснуло в його руці, він нахилився до кошика Петруні, поклав туди щось обережно, а сам знову став, як стояв.
– Таке лише раз трапляється в житті! – промовив голосно.
– Що ти кажеш? – запитав Петруня, злазячи долі. – Не чути нічого. Тихо навкруги... А він чогось зрадів...
– Ще б не радіти, Петруню! Таке буває рідко в світі. Єдиний, може, раз на тисячу разів, ні, на мільйон! – радів Григор.
– Ти не сказився часом? «Буває». А що ж воно буває?.. Кахи-кахи! Тьху, кат його візьми! Розсердив мене як... Ну, що воно буває? Кажи, що?.. – прискіпався Петруня.
– Що буває? А несподіванка якась така щаслива, Петруню! От упало яблуко, і став Ньютон безсмертний. Не розумієш? Ні?.. Ах, що тобі Ньютон!.. Ніщо... Порожнє слово...
– Ге-ге!. Завів... Я забув, що на тебе часом щось находить. Не дурно ж тебе так часто били... – зовсім заспокоєно буркнув Петруня, сівши на виступцях драбини.
З будинку вийшов Борис, несучи зброю, за ним ішов Фрик.
– Що за лиха година! Стільки рушниць і всі попсовані. Це, мабуть, він навмисне їх попсував, – кинув Борис у бік Григора. – Добре, що хоч два пістолі справні. Нехай тепер хто спробує лізти через стіну.
– Держай на бік оті погані штуки, – сказав Фрик, дивлячись боязко на пістолі.
– А хто ж, як не він попсував, – погодився Петруня, вказуючи на Григора. – Він тут таке верзе, що ні до купи. Замкнути б його в льох, щоб сидів отам з братами...
– Е, ні, Петруню! Він придасться нам на краще, – сказав Борис, посміхнувшись злорадо.
З чорного двору прибіг Микита, приніс на плечах два мішки і кинув їх долі біля драбини. Обличчя в нього було перелякане, бліде, він аж тремтів.
– Ху, цур йому!.. Таке страшне побачив... Повісилася тітка Іваниха... Висить-гойдається на мотузку в дівочій кімнаті... Ото я взяв пороху та куль, та й думаю: а зазирну в дівочу... Увійшов, блимає каганець, а вона висить, така страшна, синя... Гукав дівчат, нема. Десь поховалися з переляку... – розповідав Микита.
– Повісилася, кажеш? – перепитав Борис. – Ні, то її повісили розпрокляті дівчата... Ну, буде ж їм... Нехай лиш мине ніч. Знайду їх та по одній закатую всіх чисто!
– Мейн-ґот!.. Це й нам уже буде страшно жити!.. – промимрив жалібно Фрик.
– Треба нам усім озброїтися, – сказав Борис. – А піди, Петруню, та пошукай отам біля стайні вила, – звелів він.
Хто кого переможе?Петруня пішов шукати вила, Борис та Микита, взявши мішки з порохом та кулями, полізли по східцях на стіну і почали набивати гармату. Фрик задер догори голову та дивився, Григор стояв нерухомо біля хвіртки, щось думаючи.
Набивши гармату, Борис та Микита злізли додолу.
– Ну, а тепер, коли є вільний час, ми з тобою, голубе, поговоримо, – звернувся суворо Борис до Григора. – Прийшов ти сюди чогось недарма, і щоб ти не казав, то я тобі не повірю й на крихту. Ми знаємо, що ота сліпа Орина, коваль Ярема та ти – запеклі панські вороги. Я не займав сліпої через оту другу...
Борис замовк на хвилину і похмурився ще дужче.
– Ви гуртом щось надумали, та дарма! – почав знову Борис. – Ви покладали надію на запроданих. Думали, що вони здіймуть щось, аж воно ні. І ось ти сюди заскочив чогось, мов хитрий лис, напевно думав допомогти іншим улізти сюди. Допитувати тебе нема часу, та, крім того, ти такий, що не скажеш, хоч би тебе й убити. І слід би тебе оце вбити, та поки що ти нам будеш потрібний, – посміхнувся Борис. – Ми зробимо з тобою мудру штуку... Я знаю, що сюди надійдуть оті твої друзі-злодюги спробувати, чи неможна сюди пробратися. Та дарма!.. Ти бачив, що я набивав гармату? – запитав він Григора.
– Бачив, – одповів рівно той.
– Так отож ти мусиш з неї стрельнути, коли вони надійдуть до брами, – сказав Борис, дивлячись пильно у вічі Григорові.
– Стрельнути в своїх? Немудра зовсім штука, – погодився Григор.
– Напевно, що за таке ти набув би панської ласки, – зазначив Борис.
– О, так! І я просити буду пана, щоб добре було, – додав Фрик.
– Коли наблизяться бунтівники, то ти подаси голос, щоб вони йшли до брами, і стрельнеш у них. Так? – запитав Борис.
– Гаразд, – погодився вдруге Григор.
– Кажеш, гаразд?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Незвичайні пригоди бурсаків», після закриття браузера.