Читати книгу - "Диявол у Білому місті"

">[48], Дарроу, прінстонський професор Вудро Вілсон[49] і мила літня дама в чорній шовковій сукні з незабудками на ім’я Сьюзен Б. Ентоні[50]. Бьорнем обідав із Тедді Рузвельтом. Потім багато років після виставки Бьорнем вживав улюблений вигук Рузвельта — «Bully!» («Молодця!»). Діамантовий Джим Брейді[51] обідав із Лілан Расселл[52] і досхочу об’їдався солодкою кукурудзою.

Марка Твена ніхто не бачив. Він прибув до Чикаго подивитися на ярмарок, але занедужав і пролежав одинадцять днів у готелі, після чого поїхав, так і не подивившись на Біле місто.

Отак йому не пощастило.

Випадкові зустрічі мали просто чарівну силу.

Френк Гейвен Голл, голова Іллінойського інституту освіти сліпих, продемонстрував новий пристрій, який робив друкарські форми для книжок абеткою Брайля. До того Голл винайшов машину, здатну друкувати абеткою Брайля — брайлівську машину Голла, — яку він так і не запатентував, бо вважав, що з речами, які допомагають сліпим, корисливість не поєднується. Коли він стояв біля новітньої машини, до нього підійшла сліпа дівчина з поводирем. Дізнавшись, що Голл — той самий чоловік, який винайшов друкарську машинку, якою вона часто користується, дівчина обійняла й поцілувала винахідника.

Відтоді, щоразу коли Голл переповідав історію зустрічі з Гелен Келлер, в його очах з’являлися сльози зворушення.

Одного дня Жіночий комітет обговорював, бути за чи проти роботи виставки в неділю, і розлючений представник сабатаріанського руху[53] став сперечатися із Сьюзен Б. Ентоні в залі Будинку жінок, переконуючи її, що ярмарок не повинен працювати в неділю. (Ентоні до Жіночого комітету не належала, тож, попри свою репутацію, не могла брати участі в засіданні комітету.) Витворюючи найбільш шокуючу аналогію, яка тільки могла спасти йому на думку, чоловік спитав Ентоні, чи не вважає вона, що її синові краще в неділю піти дивитися виставу Буффало Білла, ніж до церкви.

— Вважаю, — відказала вона, — там він значно більше нового дізнається…

Для людей суворо-побожних цей діалог підтвердив порочність суфражистського руху Ентоні. Коли ж Коді дізнався про це, він почувся підлещеним, так що одразу надіслав Ентоні лист із подякою і запросив її, пропонуючи місце в ложі на будь-якій виставі.

На початку вистави Коді виїхав на арену верхи, його довге сиве волосся маяло з-під білого капелюха, сріблясті галуни на куртці поблискували на сонці. Він пустив коня чвалом і помчав до ложі Ентоні. Публіка притихла.

Він різко спинив коня, здійнявши вихор пилу, скинув капелюха і, зробивши ним широкий жест, уклонився, ледь не торкаючись лобом рога свого сідла.

Ентоні підвелася, відповіла на уклін і «захоплено, мов дівча», як згадувала її подруга, помахала Коді хусточкою.

Кожен помітив значущість цього моменту. Ось один із найбільших героїв Америки минулого шле уклін одній із найбільших героїнь майбутнього Америки. Публіка, уздрівши цю сцену, підхопилася на ноги й влаштувала бурхливі овації.

Передній край руху перших поселенців, може, й припинив своє існування, як у своїй історичний промові на виставці проголосив Фредерік Джексон Тьорнер, але в той момент істинний піонерський дух перебував там, сяючи на сонці, немов слід від сльози.

Сталася й трагедія. Британія завісила свою вигадливу модель корабля «Вікторія» чорним крепом. 22 червня 1893 року, під час маневрів у Триполі, це диво морської техніки зіткнулося з іншим британським судном «Кемпердаун». Капітан «Вікторії» віддав наказ взяти курс до берега і йти на всіх парах, маючи намір посадити судно на мілину там за інструкціями флоту — із тим, щоб затонулий корабель легше було підняти.

Через десять хвилин, коли двигуни усе ще працювали на повну потужність, крейсер перехилився й пішов на дно, а чимало людей з команди ще не встигли вийти на палубу. Ті ж, кому пощастило вискочити, потрапили або під гвинти, які шалено оберталися, або дістали смертельні опіки, коли вибухнули котли. «Здійнялися зойки та крики, у білій піні спливали закривавлені руки й ноги, понівечені тіла, — писали в пресі. — Тулуби без голів на мить викидало на поверхню, після чого вони зникали під водою».

У тому нещасному випадку загинуло чотириста людей.

Винахід Ферріса швидко став найпопулярнішим атракціоном на виставці. Щодня на ньому каталися тисячі людей. На тижні, що починався з 3 липня, Ферріс продав 61 395 квитків, отримавши неабиякий прибуток — 30 697,50 доларів. Половину грошей забирала Виставкова компанія, тож Ферріс мав операційного прибутку 13 948 доларів (сьогодні еквівалент приблизно 400 000 доларів) на тиждень.

Усе одно питання щодо безпеки виникали, і ходили необґрунтовані байки про самогубства й нещасні випадки, зокрема розповідали, буцімто чийсь переляканий мопс вискочив з вікна й розбився. Це неправда, стверджували в компанії Ферріса: ту історію вигадав репортер, «якому бракувало новин і не бракувало фантазії». Однак, коли б не вікна із сіткою, то все могло бути геть інакше. Під час