Читати книгу - "Капітан космічного плавання"

Дві постаті, по ланцюжку слідів, залишених Зоребором, наближались до „Софії”… По ланцюжку… Слідів… У Кременчука в голові зненацька наче в дзвони вдарили: слідів!.. слідів!.. слідів!.. Яких зовсім не спостерігалось навколо самотньої постаті Нкси, коли вони його побачили. Наче хлопця взяли та й поставили на пісок посеред пустелі. Чи він сам раптом зматеріалізувався отутечки зі спечного повітря.

Богдан рвучко нахилився до екранів. І вчасно. Бо на екрані заднього огляду відчувся якийсь рух. Чисто інстинктивно, сам ще не розуміючи того, що він робить, капітан крутнув „Софію” навколо осі, водночас зсуваючи її трохи вбік і прикриваючи обтічним корпусом Нксу з Норильцєвим. Місце незрозумілого руху враз опинилось на передніх екранах під прицілом арканаріанських стрілялок. І це було ще більш, ніж вчасно. Бо з-за дюни, по схилу якої „Софія” нещодавно скотилась до закинутого бункера, вже виринав остогидло знайомий трикутний корпус.

— Сонько-о-о-о!!! Ціль!

Два залпи — синявий стовп світла і ланцюг помаранчевих згустків — злилися в один, зіштовхуючись на півшляху між апаратами й вибухаючи вихором жовто-блакитного полум‘я. Кременчук відчув, що вибуховою хвилею „Софію” зносить з місця й кидає у бік малого піррянина та юного трипільця.

— Сонько-о-о-о!!! Ціль! — горлав капітан, намагаючись роздивитись крізь клуби здійнятої пилюги обриси чорного апарату й відчуваючи миттєву розгубу від того, що навколо не з‘являється жодних тобі сріблястих фантомів. А вони б зараз зовсім не завадили.

Бо наступний світловий стовп обрушився на обшивку „Софії”, просто припечатуючи апарат до багряного ґрунту. Аж зойкнув апарат, здається, усіма своїми деталями, заіскрившись та закрутившись на одному місці, наче жук, перекинутий на спину.

В метушінні зображень на екранах, в запоні червонястої пилюги, Богдан розрізнив силует хлопця, який, ухопивши крчовника під пахву, кудись тягнув його кошлате тіло. І явно не до „Софії”.

— Гейра-а-а-ат… ге-е-ене ге-е-есерит… — завив вітер, який здійнявся невідь з чого.

- Ігорю, Ігорю! — краяв телепатичний простір своїм криком Богдан. — До бункеру біжить, до бункеру! А я прикрию, прикрию я!..

— Без… тебе… знаю… — важко ворухнувся простір і затих. Разом з вітром. Лише шерех піску ще линув з мікрофонів: „ге-е-е-есерит…”

— Сонько, давай ще пару разів! Ціль, ціль!!

Стріляв Кременчук наугад. Лише б убік, протилежний руху Норильцєва. Навкруги вже взагалі нічого видно не було, а здійнятися над запилюженим полем бою — чи банального розстрілу? — капітан не міг, бо від прямого влучення таки щось сталося з апаратом. Він підстрибував метрів на п‘ять, хитався на місці, пересувався трохи вбік, але злетіти не міг.

— Сонько, до мене, до мене біжи! В рубку!!!

І коли дівчина плюхнулась в крісло, капітан прогарчав, схоплюючись зі свого місця:

— Утримуй „Софію” в цьому положенні і пересувайся он туди. Та стрибай повільніше, аби часом Норильцєва з Нксою не розчавити. Там пролам в стінці бункеру. Апарат має пройти, заховатися, а я зараз…

— Що — зараз?

— Побачиш…

І капітан, більше не звертаючи уваги на розгублену Такаманохару, кинувся до вхідного шлюзу, до якого вони перед усіма цими подіями перетягнули від пульту гармати арканаріанського мотодракона. Щоб, значить, не заважав.

Зараз він не заважав. Зараз він, навпаки, мав стати у великій — ну, дуже великій! — нагоді. Кременчук з розмаху заплигнув на сидіння, на кшталт мотоциклетного, й ухопився за кермо, соваючись від нетерпіння в очікування того, як шлюзова камера спрацює на вихід. „Софія” усією своєю масою плюхкалася на місці й не було зрозумілим, чи за лишається вона на ньому, чи таки переміщується в горизонтальному напрямку.

Гуп! Гуп!.. Швидше, швидше!.. Гуп, гуп…

Раптом підстрибування апарату припинились. Наче серце раптово зупинилось. Тільки шурхіт якийсь позаду чувся, наче кров з того серця розірваного зацебеніла. Богдан трохи перелякано озирнувся й відразу загорлав:

— Куди?!? Куди, матері твоїй ковінька!!!

А Такаманохара вже просто по долівці прокочувалась крізь вузьку щілину дверей, що зачинялися, опускаючись зверху, а потім рвучко схоплювалась на рівні й кидалась до мотодракону.

— Куди-и-и!?!

— Що тут у вас таке? — рвонулось з іншого боку і Норильцєв прослизнув у щілину дверей, що розчинялися назовні. Втім, очікувати відповіді він не став: — Соню, Соню, — загорлав ледь не гучніше за Кременчука, — допоможіть!!! Я десь Нксу загубив біля бункеру! Перечепився через щось і… А ви куди зібралися?! — дійшло, врешті решт, до хлопця.

— Куди, куди! Гуляти!.. — Богдан розлютився не на жарт. Ніякого тобі чиношанування! Ніякого тобі підпорядкування наказам командира, який лише сам знає, що воно робити. Бардак якийсь!.. Але тривога за Нксу трохи притлумила його лють. — Сонько, — гукнув, — допоможи пацану. А я тих одоробол на себе відволікатиму А, може, ще й пощипаю трохи.

— Не пущу-у-у!!!

— Геть з дороги, дурепо!!!

— Соню, а ви й дійсно Нксу розшукайте!.. А ми з командиром…

— А ти куди лізеш, дідько тебе візьми!..

— А туди, меча тобі в дупу!.. Давай, рушай!

Все відбулось настільки миттєво, що й Кременчук і помітити не встиг, як, осідланий ним та Норильцєвим, дракон вилетів в розчахнутий запилюжений простір.

— Соню-ю-ю, Нксу відшука-а-а-айте!!! — усе не впевненіше кричав у нього за спиною Зоребор по мірі того, як араканаріанський апарат стрімко набирав висоту.

— Кві-і-і-ізатц-ц-ц… — тужно співали навколо пориви вітру, що знову знявся раптово й зовсім неочікувано. — Хе-е-е-едера-а-ах-х-х… — перемішувались вони з шерехом піску. От, лихо! Та звідки він береться, вітер оце?!

Кременчук міцніше перехопив керма, спрямовуючи мотодракона просто в зеніт, до імлистого сонця, що прозирало крізь запону піску та пилюги. „Гейра-а-а-ат!..” — репетував простір. Норильцєв важко обвис, тримаючись за плечі капітана.

Мотодракон настільки раптово здійнявся над утвореним пиловим куполом, вигулькнувши з нього в прозоре, розпечене і — що найдивніше! — непорушне повітря, що Богданові здалося, начебто з нього увесь його камуфляжний одяг зідрали. Навколо, куди сягало око, розкинулись ряди хвилястих червоних дюн, помережані брижами барханів. Просто під землянами повільно клубочилась пилова завіса, яка потроху прозорішала і крізь яку проступали і