Читати книгу - "Потраплянка на заміну, Літа Най"

Я перебувала недостатньо близько, щоб розрізняти обличчя людей. Але в якийсь момент я помітила незвичне сяйво, що линуло від деяких бійців. Це були еміри. Їх ніби підживлювала магія хранителів, роблячи сильнішими, швидшими, кожен їхній удар був точним і нищівним для ворога. Мою увагу привернув величезний смугастий тигр, що вправно відштовхувався від землі й стрибав просто на демонів, завалюючи їх і роздираючи гострими іклами. Біля тигра в повітря від кожного руху злітала довга спідниця Франсіс. Вона зі своїм духом створювала ідеальний смертоносний тандем. Я встигла помітити ще парочку духів-хранителів, що так само билися на полі бою, але більше в мене не було можливості спостерігати за цим – до лазарету почали заносити перших поранених.

Насправді польовий «медпункт» був на найвищому рівні. Крім мене тут було достатньо справжніх лікарів та їхніх помічників, які розумілися на медицині та знали, як надати допомогу пораненим. У нас була чітка система. Бійцями з легкими пораненнями: подряпини та порізи, вивихи, забої – займалися медбрати. Переломами і сильними кровотечами займалися лікарі. А зі смертельними ранами розбиралася я.

Спочатку мені довелося трохи напружитися, щоб закликати до сили хранителя і провести ритуал зцілення, але після двох-трьох таких процедур, я робила це майже не замислюючись. Найскладнішим було чути крики, коли сейліум починав діяти, приносячи нестерпний біль, щоб у результаті загоїти всі травми. Таких солдатів виносили з лазарету в окремі намети.

У хвилини, коли не потрібно було проводити ритуал, я просто підходила до поранених і брала їх за руки, полегшуючи їхній біль.

Весь час я намагалася зосередитися на своїх обов'язках. Так було легше не думати про смертоносну битву всього за кілька десятків метрів і небезпеку, що нависала над дорогими мені людьми. Я на власні очі бачила рани, які завдавали демони. Один удар пазуристої лапи розривав шкіру і м'язи, трощив кістки, і це якщо пощастить. Поранені бійці надходили до нас безупинно. Але скільки ще було загиблих хлопців, які залишилися на полі бою? Від цієї думки в мене на секунду потемніло в очах, тож довелося знову насильно викинути всі зайві образи з голови.

Несподівано в стіні намету утворилася величезна діра, і посеред рядів з кушетками виникло величезне чудовисько. Демон стояв на двох ногах, а його голова майже торкалася стелі шатра. Не зволікаючи, він накинувся на найближчого лікаря, але не встиг завдати травм. Мій хранитель стрибнув йому на маківку, дряпаючи оскалену морду. Као однозначно не міг завдати демону серйозної шкоди, але він відволік його на кілька секунд, поки я з кишені діставала блакитний камінь. Піднявши руку і спрямувавши елебро на величезну фігуру, я сконцентрувала свою силу і послала її в зачарований амулет. Сильна хвиля енергії вдарила прямо в груди демона, і він вилетів з намету, пробивши ще одну дірку в натягнутій тканині. Один із залишених із нами солдатів підбіг і замахнувся мечем. Мені довелося відвести погляд, щоб не бачити, як зброя розсікає тіло демона.

Я не знаю, скільки минуло часу. Мій внутрішній годинник відключився. Я продовжувала механічно виконувати всі дії, не помічаючи, що кількість поранених поступово зменшувалася.

– Пані сестро милосердя, – почувся глузливий голос. – Допоможіть пораненому солдату.

Я повернулася, зустрічаючись з веселим поглядом Велла. Я провела очима по його тілу і помітила рвану рану на нозі.

– Уф, – скривившись, глибоко втягнула повітря я.

– Дрібниця, – відмахнувся він, сідаючи переді мною на вільну койку.

– Тобі потрібно до справжнього лікаря.

– Усе нормально. На мені заживає як на собаці, – підморгнув він, натякаючи на сутність свого хранителя. – Просто перетягни бинтом, щоб не кровоточило.

– Як там обстановка? – напружено запитала я.

– Уже майже добили, – із заспокійливими нотками відповів хлопець.

Перев'язкою рани Велл більш ніж задовольнився, а потім встав, спираючись на здорову ногу. Попри мій протест, хлопець таки повернувся назад на поле бою. У госпіталі стало зовсім тихо. Я обходила кушетки. Багато поранених заснули: лікарі давали чоловікам якийсь знеболювальний настій зі снодійним ефектом.

Я потроху заспокоювалася. Нервове напруження спадало і мені хотілося вибратися з лазарету і піти на пошуки чоловіка. Тільки залишки інстинкту самозбереження натякали, що це погана ідея і йому точно зараз не до мене. Просто мені так хотілося швидше його побачити, що весь здоровий глузд відходив на другий план. Та, на жаль, моє бажання здійснилося.

У цілковитій тиші голоси людей, що ввалилися в намет, були оглушливі. Я розвернулася обличчям до входу і застигла на місці, не в змозі поворухнутися. Спираючись з одного боку на Таміорна, а з іншого на Тредана, стояв Дарлем. Хоча стояв – це голосно сказано. Друзі протягли його до найближчого ліжка і поклали на спину. Кілька лікарів одразу ж підбігли до Повелителя і стягнули з його плечей одяг і усі присутні змогли побачити величезну рану на грудях чоловіка.