Читати книгу - "Відродження-1, Кулик Степан"

Трясця… Може, справді, дочекатися Возгена, отримати нові документи, взяти під пахву Сашку, звалити кудись подалі і — гори все синім полум'ям? М-да… Гарна спроба. Тільки безглузда. Самого себе не обдуриш. То навіщо позерство, якщо чудово знаєш, що нікуди не втечеш?

Посидиш ще трохи, зображуючи всю Земну скорботу, і підеш ліквідувати зрадника. Тому що наказ віддано і обговоренню не підлягає. А потім отримаєш обіцяний ключ, який відчиняє всі двері. Можливо, навіть ту, що заховані за намальованим вогнищем у комірчині тата Карло. Ще одна загадка, до речі. Не життя, а нескінченний ребус якийсь…

— Лео, а що це за хрестик? — тихо покликала мене Сашка. — Там що навіть місце для поховання передбачено?

— Чого? — я закліпав очима, не в змозі збагнути, про що говорить дівчина. Потім звернув увагу на трохи розфокусований погляд дівчини. — Що ти розглядаєш?

— Карту підземного складу.

Замість відповіді увійшов до інтерфейсу і теж вивів перед собою карту-схему.

— Де?

— Ну, он же ж… — тицьнула пальцем у повітря, вперед і вище голови, Сашка. — Бачиш?

— Словами поясни, — зітхнув я.

— Еее… А-а… ну… Там ще багато ліній разом. Скрізь великі прямокутники, квадрати, а там, наче дощечки покладені. О! А ще там наче ялинка намальована… А поруч — дві стрілки.

— Вгорі карти? Внизу? Зліва? Праворуч?

— Вгорі і майже посередині...

Якщо я правильно зрозумів, дівчина мала на увазі умовну позначку сходів. Сходи були в підземеллі одні. Ті, якими ми піднялися нагору. Я подумки підтягнув карту, збільшуючи масштаб… Справді, на схемі, поряд із сходами була невелика позначка у вигляді хрестика. Оце у неї зір. Я б і уваги не звернув, вважаючи за бруд.

— Бачиш?

— Так, не заважай…

Дівчина ображено надула губи, але мене вже заполонила інша думка. Стрілки! Чому їх дві? Стрілки на сходах позначають напрямок руху. Наприклад, якщо план першого поверху, то стрілка вкаже нагору — на другий. Якщо другий — то вниз, на перший. А тут вказано обидва напрямки. І означати це може тільки одне: ці сходи ведуть не тільки назовні, а й углиб… І під уже відомим мені підземним складом є ще один поверх… Для альтернативно обдарованих, на кшталт мене спеціально позначений хрестиком. І що там, я можу тільки здогадуватися.

Підземне сховище у підземному складі. Цікаво... Що ж там таке, що його навіть на першому рівні не можна було залишити, а довелося ховати?

Замислившись, я несвідомо дивився на Сашку. Не розглядав. Просто у всьому приміщенні вона була найприємнішою для ока. Ось я і відпочивав на ній поглядом, як іноді дивляться через вікно на вулицю, ні до чого безпосередньо не придивляючись, але в той же час вловлюючи загальне тло. Сашка підвела голову, побачила, що я дивлюся на неї і запитально вигнула брови. Не дочекалася відповіді, трохи зашарілася і показала язик. Але оскільки я як і раніше не реагував, знизала плечима і витріщилася у відповідь.

Декілька хвилин ми грали в переглядини, а потім щось мигнуло, і я побачив себе.

Кумедний у мене видок, треба сказати. Витріщився кудись, ніби сплю з розплющеними очима, а на обличчі такий дебільний вираз, що тільки цівки слини, яка стікає з куточка рота, бракує. І волосся зачесане в стилі: «Я впала з самоскида, гальмувала головою». Ну, правильно, коли я востаннє був у лазні та стригся? На новий рік…

Не зрозумів? Звідки у Сашки таке велике дзеркало? І коли вона встигла його поставити між нами?

Знову моргнуло…

Жодного дзеркала у дівчини не було. А ось легка розгубленість на обличчі з'явилась. Сашка посилено закліпала, а потім потрясла головою, наче проганяючи мару.

«Вітаємо! Ви самостійно освоїли вміння «Злиття» 1-го рівня. Шанс отримання візуальної інформації очима одного із членів групи 60%. Час дії 10 секунд. Час перезаряджання (кулдаун) — 8 годин. Відстань між членами групи ігнорується у межах однієї зіркової системи».

Ух ти! А ось це прикольно! Дякую. Заліковий підгін. Я ще пам'ятаю, як зовсім недавно мріяв про те, щоб опанувати можливість підключатися до сенсорів дрона.

До речі… А як це здійснити? Я заплющив очі, зосередився і спробував уявити Птаха. Чекав якийсь час. Нічого… Гм.

Дивно. З іншого боку, система не працює на ускладнення. Все має бути дуже просто. Очевидно, я щось роблю не так. А як?

Може, через інтерфейс?

Відкрив вкладку Група «Без назви» та похвалив себе за кмітливість. Під іконкою кожного члена з'явилось стилізоване зображення ока. Під портретом Сашка він був сірим, а під малюнками Птаха та Бронека — зеленим.

Подумки активую Птах…

Тунель. У зоні освітлення бортових вогнів кілька десятків біженців сидять на підлозі та їдять. Чоловіки, жінки, діти. Обличчя виснажені. Очі втомлені. Багато хто просто спить, притулившись до стін. Бачу вдалині постать когось із бійців, але роздивитися не встигаю — час контакту вийшов. Доброго потроху.

Відразу тисну «око» під Бронеком.

Робот стоїть у проході шлюзу, що виходить на звалище. Просто перед ним десятка півтора псів. Бронек піднімає стовбур плазмової гвинтівки. Постріл… Один із псів падає, з діркою в голові, решта одразу ж накидаються на нього і рвуть на частини. Все настільки реалістично, що перш ніж картинка зникає, я на секунду навіть злісне гарчання тварюк почув.