Читати книгу - "Пси господні, Марчін Швьонтковський"

встигла подумати. Вона прийшла до тями, коли бійка загострилася. Дівчина вихопила кинджал з піхов Міліуса, який стояв поруч, швидким стрибком підскочила йому під руку і, керуючись незбагненною інтуїцією, двома рухами розрізала пута бороданя, який пильним оком стежив за ситуацією.

Еркісія чекав на це лише кілька секунд. Ніколи раніше його не охоплювала така поривчаста лють, яка, наче лава, затопила його розум і випалила дотла. Смерть Херцбрудера, жорстока і безглузда, розбудила в ньому те, про що він завжди знав, але ніколи не дозволяв собі навіть припустити, що це було. А це була люта ненависть.

Він кинувся на Міліуса, щосили штовхнувши того до стіни. Адреналін пузирився в його жилах. Він встромив онімілі пальці лівої руки в очі алхіміка, який пронизливо закричав. Правою рукою монах вирвав кляп, потім смикнув за полотняну торбинку, що висіла на поясі Міліуса, в якій – як він встиг побачити раніше – худорлявий чоловік тримав каталізатори. По підлозі покотилися різноманітні предмети. Еркісія витягнув закривавлені пальці з очниць алхіміка і вихопив з землі перший-ліпший каталізатор: під пальцями він відчув згорток паперу. Краще й бути не могло.

Не підводячись з колін, він показав рукою на дві групи охоронців, які, побачивши моторошну сцену, перестали сперечатися і, заважаючи один одному, попрямували до нього. Він вигукнув початкове слово praeciosum incendens. Одяг першого з вартових охопило живе полум'я. Той пронизливо закричав, впав на землю і почав кататися, як одержимий, намагаючись загасити полум'я. Решта солдатів здійняли крик і кинулися до виходу, перекриваючи один одному прохід. Тим часом Еркісія вже нишпорив по підлозі в пошуках іншого предмета. Він швидко знайшов те, що йому було потрібно: свинець. Він кинув мстивий погляд на охоронців і вже збирався кинути ще одне заклинання, коли на краю поля зору побачив молодого найманця, що йшов до нього з оголеним клинком. Він повернувся до нього і крикнув, але солдат в останню мить відскочив, і преціозум влучив у камергера.

Лібіх коротко крикнув, а потім голос у нього перехопило в горлі. Він впав на коліна і видав химерний звук, який неможливо описати – суміш стогону і хихотіння. Його очі вилізли з орбіт. Він перевернувся на лівий бік і руками почав смикати і рвати на собі одяг, ніби той його палив. Кожен наступний рух ставав повільнішим і менш виваженим, наче камергер втрачав контроль над своїм тілом. Раптом чоловіка вирвало фонтаном крові на підлогу, забризкавши обличчя і волосся. Його ще деякий час нудило – в блювоті були червоні клапті, схожі на шматки внутрішніх органів. Нарешті його почало трясти. На його штанах розцвіли темні плями сечі та фекалій. З виряченими очима, залитими кров'ю і залишками власних нутрощів, він смикався на підлозі в агонізуючих конвульсіях, розповсюджуючи сморід жовчі та лайна.

Протягом п'яти секунд цього моторошного видовища всі, включно з Еркісією, який ніколи раніше не використовував цей преціозум і не бачив його дії, завмерли. Першими прийшли до тями охоронці обох герцогів. Вони почали кричати ще голосніше, врешті-решт проштовхнулися в двері і в жаху кинулися навтьоки. Коли крики стихли, монах зрозумів, що найманець націлив в нього вістря свого меча.

Шенк озирнувся. Катаріни не було. Він помітив прочинені бічні двері, через які вона, мабуть, вислизнула під час всієї драми. Герцога теж ніде не було видно – він, очевидно, теж втік, скориставшись сум'яттям. Молодий найманець подивився на непритомного, а може, і вже мертвого Міліуса з закривавленим обличчям, на камергера, що лежав у калюжі крові та сечі, на обгорілого вартового і труп незнайомого йому чоловіка, що сумно звисав з дошки, до якої вони були