Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"

Було вже цілком зрозуміло, що велика річка, по якій вони пливли, — це точно Конго, яку туземці називають Кванго або Ікута-я-Коного; дехто називає її також Заїр, інші — Луалабі. Власне це була та сама найбільша водна артерія Центральної Африки, яку відважний Стенлі прозвав «Лівінгстон», але географам, можливо, слід було б замінити цю назву на ім'я самого Стенлі.

Однак, якщо це — Конго, то в записці Самюеля Вернона вказано, що гирло річки знаходиться на відстані сто двадцять миль від цього місця, але, на лихо, тут річка була непрохідною. Жоден човен не перетнув би могутній водоспад, — ймовірно, це були водоспади Нтама.

Слід йти пішки берегом милю або дві і, оминувши водоспад, будувати пліт і знову пуститися вниз за течією.

— Залишається вирішити, — мовив Дік Сенд, — яким берегом ми підемо: лівим, де ми зараз знаходимося, або правим. І цей, і інший небезпечні, місіс Уелдон, слід остерігатися туземців. Однак, мені здається, що на цьому березі ризик більший, оскільки тут слід остерігатися зустрічі з ескортом Негоро.

— Переправляймося на інший берег, — відповіла місіс Уелдон.

— Однак, чи зможемо там пройти? — далі міркував вголос Дік Сенд. — Дорога до гирла Конго, ймовірніше, пролягає на лівому березі — недарма ж Негоро просувався саме ним. Однак, не важливо! Вагатися немає часу. Проте, перш ніж ми переправимося на правий берег всі разом, я сам один перевірю, чи можна спуститися річкою нижче водоспаду.

Це дійсно було розважливіше і Дік Сенд одразу ж почав втілювати свій план.

За шириною річка, в місці, де знаходилася хатина француза-дослідника, не перевищувала чотирьохсот футів, і молодому моряку, вправному до керування веслом, неважко було її перетнути. Місіс Уелдон, Джек і кузен Бенедикт, допоки Дік не повернеться, мусили залишитися на лівому березі під охороною Геркулеса.

Залишивши усі вказівки, Дік вмостився в каное і вже збирався відштовхнутися від берега, як місіс Уелдон промовила:

— Ти не боїшся, Діку, що течія затягне тебе у вир?

— Ні, місіс Уелдон. Я омину її на відстані в чотириста футів.

— А на тому березі?

— Я не висаджуватимуся, якщо відчую найменшу небезпеку.

— Візьми з собою рушницю.

— Добре. Будь ласка, не хвилюйтеся за мене.

— Можливо, нам все ж таки краще залишатися вкупі, Діку? — додала місіс Уелдон, неначе мучилася від передчуття лихого.

— Ні, місіс Уелдон… Я мушу поїхати сам, — відповів Дік Сенд. — Це необхідно для загальної безпеки. Я повернуся менше ніж за годину. Пильнуй, Геркулесе!

З цими словами Дік відчалив, направивши човен до іншого берега.

Місіс Уелдон і Геркулес, зачаївшись серед заростей папірусу, не зводили з нього очей.

Дік Сенд швидко досяг середини річки. Течія тут була не занадто сильна, проте відчутна. Однак вже за чотириста футів від цього місця вода з диким ревінням спадала зі скелі і водяні бризки, підхоплені західним вітром, долітали до каное, в якій сидів Дік Сенд. Юнак здригнувся від думки, що, якби вони були менш уважні минулої ночі, каное неминуче потрапило б у водоспад, який викинув би на прибережні камені лише п'ять понівечених трупів. Проте, зараз такої небезпеки не було: каное перетинало річку майже по прямій, для цього достатньо було вправно керувати кормовим веслом.

За чверть години Дік дістався правого берега річки і вже готувався на нього зістрибнути, однак цієї миті раптом здійнявся галас, і з десяток дикунів кинулися до зеленої купи, яка прикривала каное.

Це були дикуни-людожери з селища на палях. Впродовж тижня вони йшли слідом за мандрівниками правим берегом річки. Коли човен пропливав під палями і з нього зірвало трав'яний оберіг, вони побачили, що на уявному плавучому острівці ховаються люди, і припустили за ними. Вони були впевнені, що здобич не зникне, оскільки водоспад перекривав річку і втікачам рано чи пізно довелося б висадитися на берег.

Дік Сенд зрозумів, що для нього немає порятунку. Він запитував себе: чи може він, пожертвувавши своїм життям, врятувати життя своїх побратимів? Не втрачаючи холоднокровність, юнак стояв в каное і, навівши на дикунів рушницю, не давав їм підійти.

Тим часом дикуни вже встигли здерти з пироги захисний настил, розраховуючи знайти там ще декілька жертв. Побачивши, що в їх руки потрапила лише одна людина, вони люто завили. П'ятнадцятирічний хлопчик на десятьох!

Раптом один із туземців підвівся, простягнув руку в сторону лівого берега і вказав на місіс Уелдон та її супутників, які все бачили і, не знаючи, що робити, вийшли з-під прикриття заростей папірусу.

Втративши всіляку надію, Дік молив Господа підказати йому, як врятувати його друзів.

Дикуни кинулися на корму човна і відштовхнули її від берега. Вони мали намір перепливти річку. Рушниця в руках Діка все ще утримувала їх від нападу — вочевидь, вони знали, чим загрожує вогнепальна зброя. Один з-поміж них, узявшися за кормове весло, вміло направив каное впоперек течії. Незабаром вона вже була за сто футів від лівого берегу.

— Тікайте! — загукав Дік Сенд місіс Уелдон. — Рятуйтеся!

Ні місіс Уелдон, ні Геркулес не поворухнулися, немов заклякли.

Тікати? Навіщо? Менше ніж за годину їх все одно наздоженуть і вони втраплять до рук людожерів.

Дік Сенд зрозумів це. Цієї хвилини в нього майнула думка, про яку він так просив небо: він знайшов спосіб врятувати тих, кого любив, врятувати ціною власного життя! І він, не вагаючись, зробив це.

— Господи, захисти їх! — прошепотів він.

Тієї ж миті він направив рушницю на того дикуна, який керував каное, і вистрілив. Кормове весло, розтрощене кулею, тріснуло навпіл.

У людожерів вирвався крик жаху.

Каное, вже без керма, повернуло за течією у напрямку водоспаду. Воно мчало все швидше і за мить лише сто футів відділяло його від гуркотливої бурхливої безодні.

Місіс Уелдон і Геркулес все зрозуміли. Дік Сенд, намагаючись врятувати своїх супутників, вирішив згодувати човна водоспаду: дикуни загинуть, проте і він загине разом з ними. Малюк Джек, його мати, стоячи на колінах, жестами просили пробачення у Діка Сенда. Геркулес у відчаї простягав до нього руки.

Цієї хвилини дикуни, вирішивши дістатися лівого берега вплин, кинулися за борт і каное, від поштовху, перекинулося.

Дік Сенд навіть перед обличчям смерті ні на йоту не втратив холоднокровності. Останньою його думкою було, що, завдяки тому, що човен перекинувся, він може виявитися для нього засобом порятунку.

І дійсно, тієї миті, коли Діка Сенда закрутить у вирі, йому загрожуватиме дві небезпеки: захлинутися у воді або задихнутися у вихорі водяного пилу. Перекинутий корпус човна стане ніби ящиком, під яким йому, можливо, вдасться утримувати голову над водою і в