Читати книгу - "Опанувати Елементи, NikaLerina"

Вони кивнули, утворивши зі мною неповне коло, а я схилилася, доторкнувшись долонею до землі. Зціпивши зуби, я вивільнила потік у землю, відчайдушно благаючи природу нам допомогти.

Короткий спалах — і сама земля під нами здригнулася, стиснулася в одну точку й раптом розкрилася знову. Мигнуло світло, і всього за якусь мить ми опинилися зовсім в іншому місці, прямісінько біля межі.

Ми стояли серед поля: із цього боку — чорні, понівечені квіти, а з того — дивовижна картина: де вони ж росли живими, прекрасними, і вдалині виднілося нічне місто яке вже належало Землі. Посеред цієї тонкої межі височіли руїни якогось старого міста. На найвищій вцілілій стіні стояла Аніона, спиною до нас, простягаючи руки до невидимого бар’єру між двома світами. Від неї йшли чорні промені, що вдаряли в прозорий щит на кордоні, намагаючись його пробити.

— Ану зупинись! — крикнула я, напружуючись.

Вона різко обернулася, зиркаючи на нас із неприхованою зневагою.

— О, хто завітав... Не очікувала вас так швидко. Втім, це не завадить мені. Я тут подумала: навіщо лише один світ, коли є аж два?

І засміялася нездоровим, божевільним сміхом, піднімаючи руки ще вище, аби продовжувати розлом. На межі виразно виднілася прозора плівка, яку вона поступово розривала чорними струменями.

— Вона хоче загибелі двох світів... — шепнув Рубер, учувши, як моє серце стискається від болю. — Тобто Скверна охопить і Ерде, й Землю?

— Не дамо їй, — твердо відказав Сапір, а в його очах світився страх і рішучість водночас.

— Прикривайте мене, як тільки зможете! — вигукнула я, відчуваючи, як у грудях палає подвійне злиття Емера й Топаза, котре я ще досі утримувала. — Не дайте їй добити межу!

Треба діяти, я не знаю скільки ще в них є часу, поки не почнуть розчинятися.

— Каті, ти... — хотів був заперечити Рубер, та я вже кинулася вперед, доки вистачало сил тримати дві стихії.

Я побігла до Аніони, вдаривши її ілюзією: видозмінила повітря, щоби вона побачила небезпеку позаду. Та вона всього лиш трохи повела плечем, збившися з концентрації: їй довелося повернутися, і вона втратила опору, трохи ковзнувшись вниз зі стіни.

— Гей! Нападаєш на рідну сестричку зі спини, — посміялася вона, але я вдарила вдруге, вже потоком водяно-рослинної енергії (завдяки “природній” силі Емера) під ноги їй, підкосивши їй коліна.

— Ти... — вимовила я приголомшено, — не сестра мені! — завдаючи третій удар, намагаючись зв’язати її ліанами.

Аніона ухилилася, відштовхнувшись рукою від землі, але на мить вона потрапила під сплетіння вкорінених рослин. Вони стиснули її, і здавалося, що вона знерухомлена:

— Ох, як це болісно... — вона захрипіла, й раптом у відповідь просто висмоктала життя з рослин навколо. Вони миттєво почорніли й упали мертвими.

— Не може бути... — видихнула я, бачачи, як усі живі корені миттєво згнили. Схоже, що зв’язок зі Скверною надавав їй величезну міць. — Моя сестра вмерла вже давно. Ти — лише темна подоба!

Аніона засміялася, вихоплюючи з повітря чорні нитки, які обплели її руки. Від такого видовища холод пробіг уздовж моєї спини: це була сила, проти якої жоден елемент не давав абсолютної переваги. Аніона здобула вміння пожирати життєву енергію природи та відкидати мої ілюзії.

— То ти так думаєш, — глузливо відказала вона, хижо блиснувши темними зіницями. — А я... Маю зараз увесь світ у своїх долонях. І ти нічого з цим не зробиш. Вже ні... Слабачка!

На цій зруйнованій стіні ми зчепилися в поєдинку: я намагалася силою двох стихій її відволікти, а вона щоразу відбивала мої атаки — то розвіювала ілюзії Топаза, то висмоктувала природу Емера. Ще трохи, і я виснажуся...

Чорний промінь із серця Аніони все ще поволі роз’їдав бар’єр між світами. З кожною секундою я бачила, як та прозора плівка прогиналася, крихтами розтріскувалася під її натиском.

Треба швидко. Якщо зволікатиму, вона остаточно проб’є межу.

У цей момент Рубер і Сапір підскочили ближче, шукаючи можливості допомогти. Аніона скосила на них погляд:

— Он хто тут... Ви всі віддасте свої сили моїй Скверні.

Зневажливо махнула долонею, і чорна хвиля відштовхнула їх на кілька метрів.

— Ні!!!

Я зі стогоном збирала рештки двох стихій, роблячи різкий випад вперед: намагалася разом врізатися в її чорний елемент. Викинути з її тіла Адамаса.

Та Аніона якось запримітила мій намір, різко зістрибнула з кам’яного валуна, ухилившись. Земля під її ногами розійшлася тріщинами, звідки вихопилися темні краплі вражаючи мої ліани. Усе вкотре гинуло, не встигаючи схопити її.

— Дурненька, — прошипіла сестра, наближаючись до мене надприродно швидко. — Хіба ж ти не бачиш, що самі Величні змусили вас грати за їхнім смертельним сценарієм?

Тут я відчула, що дві стихії всередині мене таки доходять до критичної точки. Я захиталася, а Аніона скористалася цим, вдаривши мене чорним згустком, що відкинув мене на коліно.