Читати книгу - "Іллірія, Марія Заболотська"

Пані Альмасіо тривалий час мовчала, куточки її блідих губ тремтіли, наче вона стримувала усмішку.

- Пані Като, - промовила вона. - Я двічі виходила заміж, і двічі мої чоловіки помирали незабаром після нашого весілля. Я зовсім не та невістка, що принесе щастя в дім.

- Півдняки, - презирливо кинула пані Като. - Завжди знала, що вони слабкі в усіх відношеннях. Якщо вже їх може згубити така дрібниця, як одруження, то, і справді, їхній державі незабаром прийде кінець.

Звісно, пані Альмасіо не могла не зрозуміти, що пропозиція Като не з тих, від яких відмовляються, та ще й будучи приживалкою в чужому домі. «Інша вважала б за честь вийти заміж за одного з моїх синів, - розмірковувала пані Ранд. - Що Ігван, що Бранк, що Лугар, та й Ледо, звісно, гідні чоловіки. Ігван завжди з радістю бродив із цією Альмасіо лісом, та й вік у них рівний... Вона, хоч і з дивацтвами, але не з тих пустоголових створінь, яким не довіриш серйозну справу. З неї вийде гарна господиня маєтку. Як казати чесно, це ж її місце по праву!..»

Але Гоеділь Альмасіо не виявила особливої радості, почувши, як добре пані Като влаштувала її долю, і продовжувала так само блідо й непевно посміхатися.

- Дозвольте мені поміркувати над цим як слід, - сказала вона задумливо, і знову до самого вечора пропадала в лісі.

Пані Като не квапила події, поки що не вбачаючи сенсу в тому, аби примушувати вдову Альмасіо негайно дати відповідь. Але хмари повільно й невблаганно збиралися над Ангарі, і гнівне нарікання всюди посилювалося, віщуючи чимало потрясінь князівству. У гості зачастили сусіди, які давно вже не сували носа в Ранд. Всі вони, поговоривши певний час про погоду і надію на гарний урожай, змінювали тему і зі значенням переказували історії про темні справи, що коїлися на Півдні. Ось уже котрий тиждень Брана, засівши в одному з міст неподалік від Іллірії, відбивали атаки ворогів. Новий понтифік правив містом і землями, що підпорядковувалися йому, дедалі жорсткішою рукою, немов вирішивши покінчити з традицією, за якої йому належало залишатися лише маріонеткою, символом влади свого роду. Намісник Ангарі намагався заслужити довіру нового володаря, але очевидно було, що Орсо Альмасіо мав потребу зовсім в інших людях, ніж ставленики Рагірро Брана, і дні намісника було злічені...

- То що ж, - запитували сусіди, виблискуючи очима, - невже ми вкотре підкоримося? Нехай клубок південних змій жалить одна одну без розбору, а ми в цей час попросимо благословення у старих богів. Може, вони нас не забули!..

З усього виходило, що не за горами нова війна. У разі її благополучного для Ангарі результату вільне життя могло повернутися в колись незалежне князівство. Але слід було передбачити і можливість невдалого розвитку подій. Като знову заводила особисті бесіди з вдовою Альмасіо, яка, здавалося, нічого не помічала навколо себе. Бог знає, що так вабило її в дикій гущавині, але вона постійно зникала в лісі, і багато хто подейкував, що вона товаришує з лісовими духами.

- Пані Гоеділь, що ви вирішили? - вкотре запитувала Като в неї, і отримувала одну відповідь - «Ще зовсім трохи!..»

До початку літа, коли всі чоловіки Ангарі стали набагато суворіше поглядати на всі боки і все частіше із задумливим виглядом брати до рук запорошену пилом зброю, терпіння Като Ранд вичерпалося. «Сини підуть на війну, і - хай бережуть їх боги! - можуть не повернутися. Як я зможу захистити Ранд, якщо сюди надумає зайти Еттані? Цей новий понтифік, здається, божевільний, але навряд чи навіть він зуміє знищити всю ангарійську знать під корінь. Ми вже звикли жити, програвши війну півднякам, і не поразка мене лякає найбільше. Нічого немає гіршого за жадібного іллірійця, який надумав заволодіти твоєю землею через суд! За всяку ціну треба одружити Ігвана або Бранка з цією відьмою-напівкровкою до того, як їм доведеться піти воювати!» - ось які думки долали її безперервно.

- Замисліться ось над чим, - слова пані Като, звернені до Гоеділь, звучали вагомо і значно. - Ви зізналися мені, що якісь люди можуть вас шукати. Люди ці, наскільки я розумію, небезпечні й могутні, тож протистояти їхній волі буде непросто. Але якщо нас можуть змусити видати пані Альмасіо, то жодна сила не примусить сім'ю Ранд відступитися від пані Ранд, дружини одного з моїх синів.

Видно було, що вдова Альмасіо розуміла правоту старої пані, але якась таємна думка мучила її, не даючи зважитися на відповідь. Като, хоч і досадувала через неквапливість своєї майбутньої невістки, зла на неї не тримала. Раз у раз вона переконувала Ігвана, що слід приділяти більше уваги далекій родичці, і той, задоволено посміхаючись, одразу поспішав слідом за Гоеділь. Однак справа так і не зрушила з місця.

Коли відчуття близької грози стало настільки відчутним, що пані Като засинала лише за допомогою міцної настоянки трав, зволікати з ухваленням рішення було вже нікуди. «Сьогодні ввечері я поговорю з напівкровкою і пообіцяю їй, як вона не погодиться на шлюб з Ігваном, виставити геть із дому. Поверну частину коштовностей і вкажу на двері! Це несправедливо, але вона повинна розуміти, що ставить мене в безвихідне становище...»

Від цих думок на душі в пані Като було тяжко. У глибині душі вона співчувала своїй троюрідній племінниці, яка чимало настраждалася через своє іллірійське сімейство. Прожити все життя серед півдняків - чи це не кара господня?.. Але ж вона не вимагала від Гоеділь якихось жертв - навпаки, пропонувала прекрасне майбутнє!.. Вернути носа від такого могло б сопливе дівчисько, яке не знає життя. Вдова Альмасіо не виглядала наївною, та й зрілий вік не дозволяв їй керуватися безглуздими примхами.